Стан кредитного ринку в Україні

(табл. 1. 1) ми пропонуємо більш вузьке трактування змісту поняття «грошово-кредитний ринок» включивши у нього сегменти які перебувають під безпосереднім впливом Національного банку України у процесі реалізації заходів грошово-кредитної політики.

Доцільність використання широкого підходу до визначення меж грошово-кредитного ринку також підтверджується змістом цифрової інформації, яка характеризує його стан та оприлюднюється Національним банком України. Наприклад, у щомісячному документі «Основні тенденції грошово-кредитного ринку України» наводяться показники як роздрібного (обсяг, структура та вартість банківських кредитів та депозитів фізичних і юридичних осіб і т.д.), так і оптового (рівень коррахунків та обсяг обов’язкових резервів банків, обсяг та вартість рефінансування банків, результати операцій з купівлі (продажу) державних облігацій України і т.д. ) сегментів грошово-кредитного ринку України. Причому зазначені вище показники наводяться за операціями у іноземній та національній валютах. Крім того, зазначаються узагальнюючі показники, які характеризують кон’юнктуру грошово-кредитного ринку: обсяг готівки поза банками, динаміка монетарної бази і грошової маси, рівень монетизації. Подібна інформація також наводиться у документі «Основні показники, що характеризують стан грошово-кредитного ринку».

Враховуючи обґрунтовані вище межі грошово-кредитного ринку (в широкому розумінні) усі інструменти грошово-кредитного ринку, з точки зору їх впливу на кон’юнктуру даного ринку, ми пропонуємо поділити на дві групи. До першої включити основні економічні засоби і методи грошово-кредитної політики НБУ (регулюючі інструменти), які визначені статтею 25 закону України «Про Національний банк України»: визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків, процентна політика, рефінансування комерційних банків, управління золотовалютними резервами, операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права) на відкритому ринку, регулювання імпорту та експорту капіталу, емісія власних боргових зобов’язань та операції з ними. Зазначимо, що законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення інструментів впливу на грошово-кредитний ринок» у листопаді 2012 року були внесені зміни до зазначеної вище статті закону в напрямку розширення переліку інструментів грошово-кредитної політики. Додатково були включенні два інструменти: запровадження на строк до шести місяців вимоги щодо обов’язкового продажу частини надходжень в іноземній валюті; зміна строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів. Підкреслимо, що основним призначенням зазначених вище інструментів є регулювання обсягу та структури грошової маси, яка у свою чергу визначає інші параметри грошово-кредитного ринку.

До другої групи (економічні інструменти) ми пропонуємо включити фінансові інструменти, які можуть використовуватись у взаємовідносинах між банками другого рівня, а також застосовуються для здійснення операцій банку з клієнтами (юридичними та фізичними особами). Дані інструменти повинні відповідати двом основним обмеженням. По-перше, вони повинні мати короткостроковий або середньостроковий характер. Дане обмеження введено для відокремлення інструментів грошово-кредитного ринку від інструментів інвестиційного ринку. Ми чітко не визначаємо граничну межу строковості операцій (у більшості випадків строковість операцій на грошово-кредитному ринку не перевищуватиме 2-3 роки). Однак, на середньостроковому інтервалі необхідно детально вивчати економічний зміст операцій для визначення доцільності їх віднесення до грошово-кредитного чи інвестиційного ринку. По-друге, інструменти повинні здійснювати вплив на кон’юнктуру розглянутих вище сегментів грошово-кредитного ринку. Наприклад, розрахунково-касові операції банків не здійснюватимуть суттєвого впливу на кон’юнктуру даного ринку. Також, на нашу думку, доцільно виключити будь-які інструменти пов’язані зі здійсненням банківських операцій з пайовими цінними паперами.

Широкий підхід до структурування грошово-кредитного ринку України дає можливість системно та комплексно досліджувати відносини між його учасниками у контексті формування рівноважного стану даного ринку.

На основі систематизації підходів вітчизняних та закордонних науковців до визначення понять «кредитний ринок» та «грошово-кредитний ринок», а також враховуючи національну практику застосування останнього поняття у контексті державного регулювання економічних процесів, обґрунтовано вузький та широкий підходи до розуміння сутності грошово-кредитного ринку. Проаналізовано основні інструменти даного ринку та запропоновано їх класифікацію.

1.3. Принципи та етапи кредитування фізичних та юридичних осіб

Принципи кредитування – це головні правила, яких необхідно дотримуватись при наданні кредиту.

Якщо звернутись до англомовної літератури, то принципи раціонального кредитування позначаються абревіатурою САМРАRІ, яка утворюється з початкових букв наступних слів: С – характеристика (основні якості) клієнта;  А – здатність повернути позику;  М – маржа (дохідність); Р – ціль, на яку будуть витрачені гроші; А – розмір позики;  R – умови погашення позики; І – страхування позики від неповернення. 

Скласти уяву про клієнта можна двома шляхами: вивчення його минулого; особиста зустріч під час якої кредитний працівник повинен звернути увагу на наступні моменти: (чи достатньо відвертий клієнт при викладенні особистих планів; чи створює він враження людини, яка здатна зібрано і цілеспрямовано вести свою справу; чи має він діловий досвід та навики для того, щоб успішно вести справи в своєму бізнесі).

Здатність повернути позику обумовлена суттю кредиту. Це значить, що грошові кошти, надані у вигляді позики є лише строковим джерелом поновлення оборотних коштів і по закінчені певного часу повинні бути повернені банку. Саме тому дотримуючись другого принципу необхідно проаналізувати знання та досвід директора підприємства у галузі фінансів, маркетингу, управління підприємством [24, с. 126].

Слід пам’ятати, що гроші роблять гроші, тому дуже важливо обдумати величину процентної ставки, під яку банк надає кредит, розмір комісійних, які будуть нараховуватись за прострочкою. В світовій банківській практиці розрізняють:

– фіксовані ставки (кредитна політика багатьох банків обумовлює конкретний розмір