Сучасні енциклопедії

Виданню енциклопедії передує розробка тематичного плану (розподілу загального обсягу статей за їхніми типами та дисциплінами) і словника (повного переліку термінів, які увійдуть до видання). Крім того, науково-редакційна рада видавництва разом із редакційною колегією відповідної енциклопедії розробляють методичні рекомендації з підготовки статей та пам'ятку автора статті, примірники яких передають кожному авторові.

Отже, створення енциклопедичного видання високого наукового рівня потребує не тільки залучення широкого кола визначних авторів-учених, а й редакційного колективу високої кваліфікації, який має багаторічний досвід роботи зі створення подібних видань.

Енциклопедія надто специфічний жанр, і не кожний автор володіє потрібним для написання відповідної статті стилем. Ось чому під час створення енциклопедії гостро постає проблема добору авторів. І навіть якщо автор — досвідчений фахівець, серйозне втручання редактора в оригінал буває інколи неминучим. Редактор енциклопедії повинен добре знатися на певній науковій тематиці, вміти працювати з автором, виявляти неослабну пильність впродовж усієї роботи над виданням.

Спроби викласти відомості про Україну відносяться до XVII-XVIII століть: І. Гізель"Синопсис" (перше видання 1674). Далі слід назвати праці П. Симоновського "Краткое описаніе о козацком народе" (1765), С. Лукомського "Собраніе историческое" (1770), В. Рубана "Кракая летопись Малой Россіи" (1776), О. Рігельмана "Летописное повествованіе о Малой Россіи" (1778). Своє бачення історії України виклали Д. Бантиш-Каменський, М. Маркевич, П. Куліш, М. Костомаров, В. Антонович, І. Франко, М. Грушевський. Модерною українською енциклопедією стало видання під редакцією М. Грушевського, Ф. Вовка, Ф. Корша, А. Кримського, М. Туган-Барановського, О. Шахматова, С. Томашівського, М. Єфименка, С. Рудницького, О. Русова, В. Охріменка "Украинский народ в его прошлом и настоящем" (Петроград, 1914-16) [14, 187].

У ХХ-му столітті було кілька спроб видати енциклопедію України: три томи "Української Загальної Енциклопедії" побачили світ у Львові під редакцією І. Раковського; 1932-4 у Харкові було підготовлено матеріали для 3-х томів планованої 20-томної "Української Радянської Енциклопедії" (УРЕ) під редакцією М. Скрипника, але робота припинилася через сталінські репресії. Невдачею закінчилася і справа "Енциклопедії Українознавства" започаткованої 1941 року в Кракові. Український Науковий Інститут у Берліні 1942 року видав у Лейпцізі однотомну енциклопедію німецькою мовою "Handbuch der Ukraine" за редакцією І. Мірчука.

Першою фундаментальною науковою працею, що містить систематизовані знання про Україну, стала "Енциклопедія Українознавства", задумана й реалізована під егідою Наукового товариства ім. Т. Шевченка, підготовлена і видана українськими діаспорними вченими в Сарселі (передмістя Парижа, Франція). Головний редактор видання – В. Кубійович, автори статей, зокрема, А. Жуковський, Ю. Шевельов, В. Маркусь, О. Оглоблин, М. Глобенко, С. Янів та інші.

"ЕУ" – це 3-томна енциклопедія (1949-52) та 10-томна словникова частина (1955-84): 1600 друкованих аркушів, понад 20 тисяч термінів. Здійснено 5-томне англомовне видання "ЕУ" (Encyclopedia of Ukraine, видавництво Торонтського університету, 1984-93).

Найбільш масштабним сучасним проектом є Енциклопедія сучасної України (ЕСУ) — багатотомне енциклопедичне видання (алфавітна енциклопедія) про Україну у всіх вимірах від початку 20 століття до сьогодення. Енциклопедія подає цілісний образ новітньої України в подіях, інституціях, установах, родах діяльності, поняттях, персоналіях. Охоплює всі сфери життя в Україні, відображає сучасні погляди на історичні події та постаті. Водночас ЕСУ стане підґрунтям для створення багатотомної фундаментальної національної енциклопедії — Української Універсальної Енциклопедії. ЕСУ - це спільний проект Національної академії наук України та Наукового товариства ім. Шевченка.

В галузі спеціалізованих енциклопедій за роки нової Української Держави успіху досягнуто:

- в галузі історії - це ряд сучасних енциклопедичних видань: Енциклопедія історії України, Малий словник історії України, Довідник з історії України, Українське козацтво: мала енциклопедія, Українська міфологія:енциклопедія та ін.

- в технічній, в першу чергу гірничій галузі - це видання Гірничого енциклопедичного словника та Малої гірничої енциклопедії, в галузі економіки - Економічна енциклопедія, в галузі мовознавства - Енциклопедія «Українська мова»,

- літературознавства - Українська літературна енциклопедія, Енциклопедія Української Літератури, 

- філософії і політології - Філософський енциклопедичний словник, Енциклопедія постмодернізму, Філософська думка в Україні, Енциклопедія політичної думки,

- Юриспруденції - Юридична енциклопедія.

На Всеукраїнській конференції "СлосоСвіт" підкреслено, що активність творення словників та енциклопедичних видань в Україні за період від 1991 р. збільшилася у порівнянні з радянським часом у 8-10 разів [21, 184].

Сучасна Україна диспонує десятками енциклопедичних видань, серед яких:

- Загальні енциклопедії;

- Спеціалізовані енциклопедії і словники;

- Історичні та географічні енциклопедії;

- Регіональні енциклопедії;

- Мовознавчі енциклопедії;

- Літературознавчі енциклопедії;

- Культурознавчі та мистецтвознавчі енциклопедії;

- Філософські та політологічні енциклопедії;

- Соціологічні та психологічні енциклопедії;

- Економічні енциклопедії;

- Технічні енциклопедії;

- Сільськогосподарського профілю;

- Біологічні енциклопедії;

- Юриспруденція, правознавство: енциклопедії.

Інститут енциклопедичних досліджень веде початок від Координаційного бюро Енциклопедії Сучасної України НАН України, утвореного в 1998 р. У квітні 2004 р. на базі Бюро постановою Президії НАН України створено Інститут, який є провідною науково-дослідною установою в Україні, що вивчає питання розвитку енциклопедичної справи, розробляє наукові та методичні засади створення різних типів енциклопедичних видань та здійснює їх фахову експертизу.

Серед основних завдань Інституту — аналіз та узагальнення світового та національного досвіду у галузі енциклопедознавства, координація енциклопедичної справи в Україні,