Світогляд – система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу

♦ Ознака перевірочності характеризує теорію з точки зору змістовної істинності і здатності її до розвитку і вдосконалення. Перевірочність виступає як встановлення відповідності змісту твердженням теорії, властивостям, відношенням реальних об'єктів. Вирішальним засобом такого встановлення є науковий експеримент, практика в її широкому розумінні. Відповідно з цим повинна виконуватись вимога внутрішньої несуперечливості теорії і відповідності її дослідним даним. У протилежному випадку теорія повинна бути удосконалена або навіть заперечена.

♦ Ознака істинності та вірогідності полягає в тому, що істинність основних тверджень наукової теорії вірогідно встановлена. У цьому відношенні наукова теорія відрізняється від наукової гіпотези, де істина встановлюється тільки з тим або іншим ступенем вірогідності.

Структура наукової теорії

Твердження наукової теорії безпосередньо відсилають не до реальних об’єктів, а до об’єктів ідеалізованих. За своєю структурою теорія є внутрішньо диференційована, цілісна система знання, яку характеризує логічна залежність одних елементів від інших.

У сучасній методології науки виділяють наступні головні компоненти теорії: 1) вихідну емпіричну основу, яка складається із сукупності фактів, отриманих під час експериментів і потребуючих теоретичного з’ясування; 2) вихідну теоретичну основу – сукупність первинних допущень, постулатів, аксіом, загальних законів теорії, які в сукупності утворюють ідеалізований об’єкт теорії; 3) логіку теорії – множину припустимих у межах теорії правил висновку та доведення; 4) сукупність виведених у теорії тверджень із їх доказами, які утворюють головний масив теоретичного знання.

 

 

48. Наука як соціальний інститут. Місце науки в системі соціальних цінностей. Етика науки та соціальна відповідальність вченого.

Наука – це не просто система знань, але і процес їхнього одержання і застосування, це і результат спеціалізовано діяльності, що цільовим чином організована і має матеріальне і методичне забезпечення.

Наука виконує дві основні соціальні функції:

• пізнавальну,
• практичну.

Перша спрямована на пошук нового, аналіз сутності процесів і явищ, виявлення закономірностей їхнього розвитку, друга спрямована на застосування знання, його використання в різних сферах суспільства.

Для позначення максимально широкого кола філософсько-методологічних і соціологічних проблем, що відображають різнобічні аспекти цієї взаємодії, вживають термін «етика науки».

Етика науки являє собою філософське і соціологічне вивчення взаємовідносин науки та моралі:

а) у плані впливу науки на мораль, знань і наукового прогресу на моральність, звичаї людей і моральний прогрес суспільства, вплив цінностей науки на мораль, співвідношення істини і добра, істинності моральних явищ;

б) в плані впливу моралі на науку, цінностей і норм моралі на ставлення в науці та її результати, світоглядних установок вченого на пізнання дії моралі як регулятора наукової діяльності та наукового спілкування, розкриття змісту громадянської та моральної відповідальності вчених.

Етика вченого – більш вузьке за своїм обсягом поняття, ніж етика науки, оскільки вона охоплює переважно регулятівістскіе аспекти дії моралі в науці, обгрунтовує професійну мораль вчених і є частиною, одним з аспектів етики науки.

У нормах наукової етики знаходять своє втілення загальнолюдські моральні вимоги і заборони, пристосовані, зрозуміло, до особливостей наукової діяльності. Етичні норми служать для утвердження та захисту специфічних, характерних саме для науки, цінностей. Першою з них є безкорисливий пошук і відстоювання істини.

 

49. Поняття розвитку. діалектична та метафізична концепція розвитку. Об’єктивна та суб’єктивна діалектика.

Принцип розвитку – це вихідна діалектична ідея, з усвідомлення якої почалася розробка діалектики. Прийняття даної ідеї дозволяє представити світ у постійному русі, побачити, що він знаходиться в розвитку, то є зазнає якісних змін різної (прогресивної чи регресивною) спрямованості. Принцип матеріальної єдності світу, осмислений стосовно до розкриття сутності руху, призводить пізнає світ людини до переконання в тому, що загальний розвиток є результат руху матерії. Послідовний розвиток даної ідеї дозволяє зробити висновок, що «у світі немає нічого, крім рухомої матерії».

Походження термінів «діалектика» і «метафізика»наступне:

Термін «метафізика» (з грецької – «після фізики») ввів в I в. до н. е. бібліотекар Андронік Родоський, який назвав так групу трактатів Аристотеля про «буття самому по собі», які він поставив на полицю після фізики, тобто після трактатів Аристотеля про природу.

На Заході досі під метафізикою розуміють вчення про буття (Онтологію) або філософію в цілому. У нас же довгий час під метафізикою розумілося вчення про розвиток, протилежне діалектиці. В даний час вживається іу первісному її значенні.

Діалектика (грец.) – мистецтво вести бесіду, суперечку. Головним усуперечці вважалося вміння підвести суперника під суперечність, тому згодом діалектикою стали називати самі протиріччя. Гегель назвав свою філософію діалектикою, так як у нього структура викладу всіх філософських проблем являла собою дозвілсуперечності: спочатку слід було твердження, потім спростування і, нарешті, синтез. Попередня філософія для Гегеля залишалася метафізикою. Діалектики він називав і вміння відшукувати протилежності в самій дійсності, тому свій метод він назвав діалектичним.

Поняття «розвиток» в даний час визначається по-різному:

• розвиток є рух від нижчого у вищому (прогрес) ;
• розвиток є незворотні якісні зміни (прогрес чи регрес) ;
• розвиток є світовий кругообіг, прогрес є в той же час і регрес.

Діалектика дає різні відповіді про джерело розвитку. Ідеалістичнадіалектика пояснювала появу нового входженням в