Світогляд – система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу

Самосвідомість – своєрідний центр нашої свідомості, що інтегрує початок у ньому. Самосвідомість – це свідомість людиною свого тіла, своїх думок і почуттів, своїх дій, свого місця в суспільстві, простіше говорячи, усвідомлення себе як особою і єдиної особистості.

Самосвідомість – історичний продукт, вона формується лише на визначеної, притім досить високої стадії розвитку первісного суспільства.

Самосвідомості реалізується в усвідомленні своєї приналежності до того або іншого співтовариства, до тієї або іншої культури і соціальної групи. Найвищий рівень розвитку самосвідомості – виникнення свідомості «Я» як такого утворення, що хоча і схоже на «Я» інших людей, але одночасно неповторно, причому здатно не тільки робити вчинки, але і нести відповідальність за них, що припускає необхідність і можливість як контролю за своїми діями, так і їхньої самооцінки. Таким чином, самосвідомість характеризує не тільки самопізнання, але і зіставлення себе з деяким ідеалом «Я», а виходить, контроль і самооцінку, а також виникнення на цій основі почуття задоволеності або незадоволеності собою.

Існує декілька концепцій свідомості:

• ми процесами).

 

42. Поняття відображення. Відображення як фундаментальна здатність матеріальних систем. Еволюція форм відображення у природі.

Відображення в марксистсько-ленінської філософії – загальна властивість матерії, як володіє «властивістю, по суті спорідненим з відчуттям, властивістю відображення», що виявляється в здатності матеріальних систем відтворювати визначеність інших матеріальних систем у формі зміни власної визначеності в процесі взаємодії з ними.

Характер відображення залежить від:

• природи впливу;
• особливостей, якісної специфіки тіла, що відображає.

Пріоритет у використанні категорії відображення в діалектичний матеріалізм належить Леніну, хоча сам концепт відображення сходить до французького матеріалізму XVIII століття, один із представників якого Дені Дідро стверджував: «здатність відчуття є загальна властивість матерії або продукт її організованості». Приватними і специфічними формами відображення є інформація, відчуття і свідомість.

Говорячи про відображення дійсності нашими органами чуття, діалектичний матеріалізм підкреслює, що дійсність пізнавана, що ніякої перешкоди між «Явищем»та «Річчю в собі» немає, що пізнання – це процес, який все повніше відкриває перед нами закони розвитку дійсності. Таким чином, марксистсько-ленінська теорія відображення використовує зазначену оптичну аналогію в цілях критики агностицизму, але не робить ні найменшої поступки на користь механіцизму, розкриваючи і підкреслюючи специфіку розумових процесів.

Еволюція форм відображення

Подразливість – вихідна форма відображення, здатність до реакції.

Чутливість – здатність до відчуття, що є початковою формою психіки тварин.

Сприйняття – не тільки диференційоване сприйняття властивості і відносини речей, але й відображення значного числа істотних в біологічному відношенні зв'язків в навколишньому світі.

Свідомість – припускає не тільки вплив на суб'єкт ззовні, але й активна дія самого суб'єкта, його творча активність, яка проявляється у вибірковості і цілеспрямованості сприйняття, у відволіканні від одних предметів, властивостей і відносин і фіксуванні інших, у перетворенні почуттів, образу в логічну думка, в оперуванні понятійними формами знання.

Відображення пройшло кілька стадій еволюції.

При механічному взаємодії тел макросвіту відображення носить сумарний характер (сила взаємодії, рівна добутку маси на прискорення, не виділяє масу і енергію у вигляді окремих складових). Таке відображення епізодично і випадково, а «слід» взаємодії при пружному ударі не має структурного закріплення.

При більш складних фізичних взаємодіях тіла відображають один одного в різноманітних фізичних параметрах. Відображення стає структурованим, локалізованим, незворотнім, отримує ланцюговий характер.

Хімічна форма відображення зберігає властивості фізичної і отримує нову особливість: взаємна зміна агентів в хімічної реакції закріплюється створенням нової якості – утворився хімічної речовини, що додає відображенню переривчастий характер.

 

43. Гносеологія (грец. gnosis – пізнання і logos – вчення) – галузь філософії, яка вивчає сутність пізнавального процесу, його закономірності та принципи, форми і типи одержання знання про світ в усьому його багатоманітті. Важливим розділом філософської гносеології є вчення про структуру і методи пізнання, його рівні і способи, завдяки яким відбувається одержання знань, їх систематизація, оформлення у наукові гіпотези, концепції, теорії.

Центральним пунктом гносеології є проблема істини як результату адекватного відображення у свідомості суб'єкта пізнавальної діяльності сутнісних властивостей об'єкта дослідницького інтересу. Розвиток гносеологічних представлень кінця XX ст. визначається тим, що воно відбувається в умовах інформаційного суспільства і, зокрема, спирається па дані так названої “пост класичної” науки.

Що стосується методів, за допомогою яких гносеологія досліджує свій предмет, тобто пізнавальне відносини до дійсності в сукупності всіх його аспектів, то на сучасному етапі її розвитку усе більш характерним стає методологічний плюралізм. Іншими словами, вона вправі і зобов’язана використовувати будь-які методи і прийоми, що виявляться найбільш ефективними в даній пізнавальній ситуації.

Результатом процесу пізнання є пізнавальний (гносеологічний) образ, суб'єктивний образ дійсності і до того ж не копія, а ідеальний образ, який є діалектичною єдністю суб'єктивного та об'єктивного.

Теорія пізнання розглядає суб'єкт та об'єкт у діалектичному взаємозв'язку, взаємодії, єдності, де соціально активною стороною є суб'єкт пізнання. Активна