Світогляд – система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу

Тільки особистість має властивий тільки їй набір рис і особливостей, який визначає її індивідуальність.

Як особистість людина усвідомлює свої якості, свою унікальність, свої вади та переваги і постає самодіяльною соціальною та інтелектуальною одиницею.

Існує 2-і концепції особистості: особистість як функціональна характеристика людини; особистість як сутнісна характеристика людини.

Б. Додонов виділив 3-и типи особистості: альтруїсти – отримують задоволення від своєї допомоги; практичний – отримують max задоволення від праці; гносеологічний – отримують задоволення в процесі пізнавальної діяльності.

Теплов виділив 4 -и типи особистості: сангвінік, холерик, меланхолік, флегматик.

Свобода – це одна з основних, найскладніших філософських категорій, яка визначає сутність людини, що складається з її здатності мислити і діяти відповідно до своїх намірів, бажань та інтересів, а не внаслідок якогось примусу.

На думку багатьох дослідників, однією з найбільш розроблених концепцій свободи є концепція марксизму.

Відповідальність – це соціально-філософське поняття, що відбиває об'єктивно-історичний характер взаємин між особистістю І суспільством, особистістю і соціальною групою, які сформувалися в ході задоволення взаємних вимог. Як правило, залежно від сфери діяльності розрізняють політичну, правову (юридичну), моральну відповідальність, а залежно від суб'єкта відповідних дій – індивідуальну, групову, колективну тощо. Відповідальність формується внаслідок тих вимог, що їх ставить до особистості суспільство, соціальна група, колектив.

 

40. Свідомість – це вища, властива тільки людині і пов'язана з мовою функція мозку, яка зумовлює здатність ідеально відтворювати дійсність у мисленні, відображати її у вигляді знань, закріплених у мові, в усіх її смислах і значеннях, які можуть бути повідомлені, передані іншим людям, передбачати результати, регулювати та самостійно контролювати свою поведінку.

Через свідомість людина здатна пізнати сутність навколишнього світу, розуміти його та одночасно знати про те, що вона знає або не знає.

Свідомість поза людським буттям неможлива: свідомість народжується в бутті, створює буття, відображає буття. Таким чином, свідомість виконує такі функції: пізнавальна, прогностична, рефлексивна, комунікативна, регулятивна.

Так, пізнавальна функція свідомості проявляється в накопиченні, переробці та використанні інформації щодо навколишньої дійсності; регулятивна-в контролі поведінкових та емоційних проявів; прогностична – в побудові образів майбутнього, плануванні подальшого життя; рефлексивна – в пізнанні людиною самої себе як суб'єкта психічної діяльності; комунікативна функція свідомості полягає в організації та підтриманні спілкування з іншими людьми.

Свідомість включає такі структурні елементи: знання, мислення, пам'ять, увага, воля. почуття і емоції, самосвідомість, рефлексія, без свідоме, усвідомленість.

Ядро свідомості складають: відчуття, сприйняття, уявлення. поняття, мислення.

Цілком очевидно, що структура свідомості взаємопов'язана з її функціями, майже кожний компонент відповідає за певну функцію, наприклад, знання – за пізнавальну і прогностичну, рефлексивна функція забезпечується роботою самосвідомості тощо.

Концепції свідомості, що існували в історії філософії, умовно можна поділити на два типи: індивідуалістські та колективістські.

Індивідуалістські розглядали як вихідне (абсолютне) свідомість окремого індивіда, а суспільні форми свідомості (форми культури) – мораль, релігію, мистецтво, право – як похідне, таке, що створене індивідуальною свідомістю.

Колективістські концепції, навпаки, вихідним вважали суспільні форми свідомості, наявну культуру, а індивідуальну свідомість розглядали як щось похідне. До індивідуалістичних концепцій схилялися філософи Нового часу (як емпірики, так і раціоналісти), а також І. Кант, позитивісти, представники філософії життя, феноменології. Колективістська традиція яскраво представлена у Гегеля і Маркса.

Щодо ідеологічної орієнтації колективістська традиція тяжіла до тоталітаризму (підпорядкування особи загалу), а індивідуалістська – до лібералізму, коли загальне розуміють як суму інтересів індивідів.

Виходячи з історико-філософських учень, філософської антропології та психології, розглянемо найважливіші моменти філософського вчення про свідомість. Свідомість виявляє, репрезентує себе двома способами: зовнішньо – у вчинках і словах людей та внутрішньо – через безпосереднє спостереження за власними актами свідомості, у рефлексії.

 

 

41. Свідомість, мислення та мова. Свідомість та самосвідомість. Основні концепції свідомості в історії філософії і в сучасній науці.

Мова – це знаряддя свідомості, та форма, у якій фіксується, виражається, передається увесь зміст свідомості. За допомогою мови як системи знаків відбувається об'єктивація свідомості. Внутрішній світ суб'єкта виражається у зовнішньому світі. У мові також виявляється самосвідомість людини (внутрішня мова).

Нерозривний зв'язок мови і свідомості полягає в тому, що свідомість – це відображення дійсності, а за допомогою мови саме мислення і свідомість отримують своє адекватне вираження. Мова – це інструмент думки.

Свідомість – вища форма відображення дійсності, сукупність психічних процесів, з допомогою яких це відбувається. Свідомість охоплює як чуттєве пізнання, так і раціональне. Мислення – це розумова, інтелектуальна діяльність, процес відображення дійсності у поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях, концепціях.

Основними операціями мислення є абстрагування, узагальнення, опосередкування. Відправляючись від чуттєвого досвіду, мислення дає можливість отримувати такі знання про речі та їх властивості, котрі недоступні безпосередньому емпіричному пізнанню.

Свідомість – це найвища, притаманна тільки людям і пов'язана з мовою функція мозку, яка полягає в узагальненому і цілеспрямованому відображенні дійсності, в попередній уявній побудові дій і передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні і самоконтролі поведінки людини. Вона не тільки відображає, а й творить світ на основі практичної діяльності.

У філософії є дві найбільш відомі концепції, котрі розглядають проблему