Світогляд – система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу

За П. Д. Юркевичем, розум – вершина, а серце – коріння духовного життя.

Із «серцем» Юркевич пов'язує унікальність, неповторність розвитку кожної людської особистості. Завдяки серцю уявлення, почуття і вчинки людини набувають особистісного спрямування та індивідуального забарвлення. Не тільки людська індивідуальність, а й моральна діяльність визначається найтоншими порухами серця. «Серце» – основа діяльності душі й морального вчинку.

Тільки серце здатне виражати й розуміти такі душевні стани, які не доступні абстрактному мисленню, розуму. П. Юркевич доводить, що знання виявляє себе не в голові, а в серці, оскільки воно стає душевним станом людини.

 

 

32. У 19 в. у російській філософії оформилася проблема визначення суті національної самосвідомості, місця та ролі культури у світовій історії, співвідношення елементів самобутності і спільності культур різних народів. У розв'язанні цієї проблеми виділилися два течії: західники і слов'янофіли. Славянофильство – невід'ємна органічна частина російської суспільной думці та духовної культури 19 століття. Як громадсько-політичний напрям слов'янофільство разом із постійним опонентом – західництвом – становило етап у формуванні російського суспільно-політичного свідомості, активно сприяло підготовки й реформам життя реформ 1861 р. У той самий час слов'янофільство – це політичну партію чи група. Діячі слов'янофільського гуртка не створили не прагнули створити нічого схожого на закінчену політичну програму, а глузд із їхніх філософських і соціальних поглядів які завжди може бути виражений поняттями політичного лібералізму чи консерватизму лов’янофільство, представниками якого були Хом’яков, Кирієвський, Аксаков, Самарін та інші – один з ідеалістичних напрямків суспільно – політичної думки, котрий протиставляв історичний розвиток слов’янофільських народів взагалі історії народів заходу.

Слов’яноф. були критично настроєні щодо кріпацтва, але виступали за кроваву монархію, патріархальні відносини. Слов’яноф. здійснювали певний вплив на формування «російського соціалізму». С-ф. виступали за некапіталістичний шлях розвитку Росії, який передбачав становлення поміщицької влади на землю і полюбовного вирішення селянського питання.

Хом’яков -одухотворення цінностей православ’я може призвести до докорінної перебудови суспільних відносин. Виступав за патріархальний розвиток Росії.

Кирієвський – виступає за те, що Росія розвивалася самобутньо, бо зовнішнє копіювання будь-якої іноземної культури веде до загибелі національного духу, нації.

Ідеологія західників ґрунтувалася на абстрактному гуманізмі, який уже зазнав краху в Зах. Європі: Росія повинна вчитися у Заходу і пройти такий самий шлях розвитку. Росія повинна здобути європейську науку. Західники мало цікавилися церквою і перебільшували недоліки рос. церкви. До західників належать: Чичерін, Грановський, Тургенєв. Вони обстоювали буржуазний шлях розвитку Росії.

Релігійною називається філософія, основоположні ідеї якої визначені релігійним світорозумінням. Це насамперед ідея Бога як надприродної особи, яка створила світ і людину, володарює над ними. Характерним для релігії є мислене роздвоєння світу на світ природний (матеріальний) і надприродний (духовний), який є місцеперебуванням Бога й інших «небесних» істот; вчення про безсмертя індивідуальної душі та її загробне існування. В релігійній філософії робиться спроба осмислення ідей і вчень у категоріях, властивих цій формі світогляду, розробки і обгрунтування їх логічними, раціональними методами. Ця філософія має багатовікову історію. Сформувалась у Середні віки.

 

 

33. Християнський екзистенціалізм Л. Шестова та М. Бердяєва.

З подання екзистенціалізму та персоналізму стало незаперечним певне порозуміння людини. Особа – це творення себе і світу. Їй притаманні незавершеність і відкритість до творення і реалізації будь-яких проектів. Саме в особистісному виразі людина здійснює вплив на соціальні обставини свого життя, творить їх, формує свою долю. Саме як особа людина виходить за межі досягнутого, трансцендентується, вибудовує свої відносини, реалізує певні буттєві проети. Людина, конкретна особа, підкреслює Бердяєв, передує будь-якій філософії, вона є безпосередньою передумовою філософського знання. Приниження здібностей людини, як цілісної істоти, яка осягає світ, сенс цього світу не тільки розумом, визнання результатів пізнання людиною світу як суб’єктивних, є, на думку філософа, фактом непорозуміння того, що в людині розкривається універсум, що “доля мого “я” є разом з тим і доля універсума”.

Постанова смисложиттєвих проблем людського існування та безперестанні спроби їх розв’язання і дозволяють людині вийти за межі вітальності, піднестися на рівень духовного буття. Сучасна філософія має яскраво виражену смисложиттєву переорієнтованість. Адже індивідна буттєвість здійснюється на підставі самовизначеності. Для чого людина існує в світі, що може в ньому зробити, на що сподіватися – основні питання. Вирішити їх – означає знайти своє місце в світі. І це для кожного набагато важливіше, ніж з’ясувати, що являє цей світ без мене. Бердяєв вважає, що основне призначення філософії “мучитися смислом життя і особистої долі”. Будь-яка проблема стає філософською саме тоді, коли вона має безпосередній зв’язок з проблемами смислу і сутності людського буття.

Екзистенціальна філософія виходить з того, що всі проблеми буттєвості проходять через особисту причетність до творення смислу. Те, що має смисл для людини може виходити тільки з неї самої. Почуття довічного страху людини перед смертю, небуттям породжує такі екзистенціальні стани як туга, скорбота, нудьга. Ці стани, які формуються у надрах свідомості, потребують виходу у філософських роздумах, які надають розуміння суті особистісного життя людини. Смислопошук людини тягнеться віками та має безмежні горизонти. Людиназавжди запитувала себе “Для чого жити?