Світогляд – система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу

 

 

38. Філосо́фська антрополо́гія (від філософія та антропологія) – у широкому сенсі – філософське вчення про природу (сутність) людини; у вузькому – напрям (школа) в західноєвропейській, переважно німецькій, філософії першої половини XX століття, що виходив із ідей філософії життя (Дильтей), феноменології Гусерля та інших, у рамках якого робилася спроба відтворити цілісність поняття про людину шляхом використання і тлумачення даних різних наук – біології, психології, етнології, соціології і так далі.

Напрям, завданням якого є системне вивчення й обгрунтування сутності людського буття та людської індивідуальності. Нерідко термін «філософська антропологія» тлумачать у ширшому значенні – як філософське вчення про людину, або філософію людини. Щоб збагнути сучасний стан філософії людини, необхідний історичний екскурс розв'язання проблем людини. Кристалізація філософського розуміння людини, особливо на початкових етапах розвитку філософії, відбувалася на основі міфів, легенд, переказів і закладених у них ідей, образів, понять, а також своєрідного діалогу між міфологією та філософією, що тільки «спиналася на ноги» у своєму розвитку.

Питання про природу людини – також один з центральних у філософській антропології – це питання про його емпіричну (природному) відмінність від усіх інших живих істот, а питання про його суть – це питання про ті його глибинні якості, які визначають його специфіку і зовні проявляються в рисах, властивих «природі».

Природа людини глибоко суперечлива, тому людина завжди виступає загадкою для самого себе. З одного боку, людина – істота фізична, тілесна, підпорядкована усім законам біології і фізіології.. З іншого боку, людська природа виявляє нам свідомість, розумність, здатність ясного розуміння і осмислення обставин. Людина може пізнавати об'єктивні характеристики дійсності, навіть якщо вони прямо не відповідають на його біологічні потреби. Людина демонструє здатність бути моральним, підніматися над своїми природними потягами і робити вільний вибір. Свідомість, розум і свобода властиві природі людини. Людина над біологією надбудовує біографію.

Психічний розвиток трактувався і як повністю спонтанний процес, який не залежить ні від біологічного, ні від соціального; і як похідний тільки від біологічного чи тільки соціального розвитку; і як результат їх паралельної дії на індивіда тощо.

Безумовно, людина народжується як представник певного біологічного виду. Водночас людина після народження виявляється в певному соціальному оточенні і тому розвивається не тільки як біологічний об'єкт, але й як представник певного суспільства. Ці дві тенденції відображаються в закономірностях розвитку людини, знаходяться в постійному взаємозв'язку.

Антропогенез (від антропо...  і греч. (грецький) génesis – походження), процес історіко-еволюційного формування фізичного типа людини, первинного розвитку його трудової діяльності, мови, а також суспільства. Дослідження чинників, доріг і закономірностей цього процесу складає завдання одного з основних розділів антропології – учення про А. До головних проблем А. відносяться: місце (прабатьківщина) і час появи прадавніх людей; безпосередні предки людини; основні стадії А., рушійні сили А. на різних його етапах; співвідношення еволюції фізичного типа людини з історичним прогресом його культури, розвитком первісного суспільства і мови. Вирішення корінних і приватних проблем А. здійснюється за допомогою даних антропології (особливо палеоантропології) і близьких наук – еволюційної морфології і ембріології, пріматологиі, палеонтології приматів, психології і фізіології, геології палеогену, неогена і антропогена, археології палеоліту, етнографії і лінгвістики. Методологічною основою аналізу і синтезу матеріалів, що залучаються до вирішення проблем А., служать еволюційне учення Ч. Дарвіна і головне, діалектико-матеріалістична філософія і як її конкретне вираження трудова теорія А., розроблена Ф. Енгельсом в 70-х рр. 19 ст Її центральна ідея полягає в тому, що в процесі А. основним чинником прогресивного еволюційного і історичного розвитку людини була трудова діяльність, що здійснювалася колективно на різних рівнях становлення суспільства.

 

 

39. Індивід – окрема людина, на відміну від колективу, соціальної спільності, суспільства.

Кожен індивід є членом якогось суспільства. Як індивід людина має такі ознаки, як вік, стать, освіта, професія, інтереси. Дитина народжується як індивід. Завдяки спілкуванню з дорослими вона засвоює соціальний досвід людства і включається в систему суспільних відносин, що формують її потреби, інтереси, тобто розвивають її як особистість.

Індивідуальність – рівень розвитку людської особистості, що виражається у неповторності її специфічних рис, продукції діяльності, яка зумовлена позицією споглядання, характером діяльності, рівнем її оригінальності, що виявляється у творчій унікальності.

Дійсне духовне багатство суспільства складає багатство рис індивідуальності.

Особистість – це людина, яка наділена самосвідомістю і світоглядом, яка досягла розуміння своїх соціальних функцій, свого місця у світі, яка усвідомлює себе як ланку ланцюга поколінь, в тому числі і родинних.

Особистість є сукупністю 3-х її складових: біогенетичні здібності, психосоціологічне ядро «Я», вплив соціальних факторів, тобто соціального середовища, умов і норм.

Головною властивістю особистості, їх духовним вираженням виступає світогляд.

Світогляд – сукупність переконань, оцінок, поглядів і принципів, які визначають найзагальніше бачення та розуміння світу і місце особистості у ньому, а