Світогляд – система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу

 

 

34. Онтологія як теорія

Термін «Онтологія» був запропонований Р. Гокленіусом в 1613 і трохи пізніше І. Клауберга в 1656 році, котрий запропонував його (у варіанті «онтософія») як еквівалент поняттю « метафізика «. Основне питання онтології: що існує.

Основні поняття онтології: буття, структура, властивості, форми буття (матеріальне, ідеальне, екзистенціальне), простір, час, рух.

Онтологія, таким чином, являє собою спробу найбільш загального опису універсуму існуючого, який не обмежувався б даними окремих наук і, можливо, не зводився б до них.

Інше розуміння онтології дає американський філософ Віллард Куайн: в його термінах онтологія – це зміст деякої теорії, тобто об'єкти, які постулируются даною теорією як існуючих.

Питання онтології – це найдавніша тема європейської філософії, що сягала досократиків і особливо Парменід. Найважливіший внесок у розробку онтологічної проблематики внесли Платон і Аристотель.

Особливий інтерес у сучасній філософії викликають онтологічні проблеми свідомості.

К. Р. Поппер сформулював концепцію трьох світів: (1) світу фізичних об'єктів і станів, (2) світу психічних і ментальних станів свідомості і (3) світу об'єктивного змісту мислення (сюди входять зміст наукових гіпотез, літературні твори та інші не залежні від суб'єктивного сприйняття об'єкти)

Типи онтологій

Мета-онтології – описують найбільш загальні поняття, які не залежать від предметних областей.

Онтологія предметної області – формальний опис предметної області, зазвичай застосовується для того, щоб уточнити поняття, визначені в мета-онтології (якщо використовується), та / або визначити загальну термінологічну базу предметної області.

Онтологія конкретної задачі – онтологія, що визначає загальну термінологічну базу завдання, проблеми.

Мережеві онтології часто використовують для опису кінцевих результатів дій, виконуваних об'єктами предметної області або завдання.

Буття – це філ. Категорія яка означає реальність, що існує об’єктивно, поза і незалежно від свідомості людини.

Буття як реальність багатогранно, надзвичайно складно по структурі. Залежно від підстав виділяють різні сфери, рівні і градації буття.

Основні форми буття

Серед розмаїття форм буття прийнято виділяти основні, найбільш важливі й поширені.

І. Буття людини

• предметно-практичну діяльність. Людина як фізичне тіло здійснює вплив на інші фізичні тіла з метою задоволення власних потреб.
• практика соціального творення. Людина – істота суспільна.
• самотворення, самодіяльність. Людина формує свій духовний світ, по-перше, пошуком ідеалів, що її приваблюють.

II. Буття речей, процесів

Це буття ділиться на:

а) першу природу, тобто на буття речей, процесів, станів природи, буття природи як цілого;

б) другу природу – буття речей та процесів, створених людиною.

III. Буття соціальне

Поділяється на: а) індивідуальне буття, тобто буття окремої людини в суспільстві і в історичному процесі; б) буття суспільства.

 

 

35. Проблема субстанції у філософії XVII ст.

Субстанція – це істинне, суттєве, самодостатнє, самопричинне буття, яке породжує всю багатоманітність світу. В епоху Відродження субстанція розумілась як Єдине, органічна і гармонійна єдність духовного і природного. Р. Декарт роз'єднав Єдине на дві самостійні субстанції: природу (матерію), способом буття якої є механічний рух, а атрибутом – протяжність, та мислення. Для Декарта природа – це величезний механізм, вся якісна багатоманітність якого зведена ним до кількісно визначених механічних відношень, а всі закономірності – до законів механіки. Друга самостійна субстанція – особлива, духовна – мислення.

У Б. Спінози субстанція – це єдність Бога і Природи, природи, що творить, і природи створеної. Бог – це універсальна причина світу, завдяки його нерозривній єдності з Природою.

Один з найвідоміших філософів Європи кінця XVII – початку XVIII ст. Готфрід Лейбніц (1646-1716) свою концепцію субстанції розкриває у працях: «Міркування про метафізику» (1686), «Нові досліди про людське розуміння» (1705), «Теодицея» (1710), «Монадологія» (1714). Центром філософії Г. Лейбніца є вчення про монади як прості неподільні субстанції. Монад безкінечна кількість. Кожна монада – самостійна одиниця буття, здатна до активної діяльності. Монада є духовною. Монади вічні, вони не виникають і не зникають природним шляхом. Монади є індивідуальними і неповторними, незалежними одна від одної, вони не можуть впливати на внутрішнє буття одна одної.

Поняття «матерія» має конкретніший зміст і охоплює собою вужчий клас об'єктів у порівнянні з-категорією «буття». Уявлення про матерію, її будову, основні властивості історично змінювалися. Першу концепцію матерії можна назвати субстратною. Згідно з цією концепцією матерія ототожнювалася з нестворюваними, незнищуваними природними першоелементами (субстратом), тобто водою, землею, повітрям, вогнем, атомами і т. д. Реальними властивостями матерії вважались просторові параметри і вага. Наприкінці XIX ст. природознавство відкриває нові явища, і це завдає відчутного удару по традиційних уявленнях про матерію і матеріальне (передусім як про речовину), фундаментальні відкриття (відкриття електрона, рентгенівських променів, виникнення теорії відносності) вимагали. відмовитися від традиційних уявлень про матерію та її властивості (зокрема неподільність і непроникність атомів, незміність маси тіл і т. д.) і стимулювали потребу у філософській переоцінці поглядів на природу матеріального. Сучасний