Світогляд – система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу

У теорії пізнання Ф. продовжував лінію матеріалістичного сенсуалізму. Висуваючи на перший план досвід як першоджерело знання, Ф. підкреслював взаємну зв'язок почуттів, споглядання і мислення в процесі пізнання. Ф. категорично заперечує Існування об'єктів, что принципова НЕ спріймаються відчуттямі. Відчуття через безпосередній зв'язок з промовами Ніколи нас не обманюють.

У центрі вчення Ф. – людина як «... єдиний, універсальний і вищий предмет філософії « Антропологічний матеріалізм Ф. виходить з розгляду людини як психофізіологічного істоти. Людина, по Ф., є матеріальний об'єкт і одночасно мислячий суб'єкт. Антропологизм Ф. грунтується на біологічній (а не соціальної) трактування природи людини.

23. Карл Маркс (1818 – 1883) (праці: «До критики гегелівської філософії права», «Економічно – філософські рукописи», «До критики політичної економії». Фрідріх Енгельс (1820 – 1895) (праці: «Діалектика природи», «Анти Дюринг»).

Можна виділити наступні основні положенні діалектичного матеріалізму:

Діалектико – матеріалістична філософія ґрунтується на визначенні первинності матерії і вторинності духу, ідеї. Вважає свідомість продуктом матерії, розглядає її як здатність нею відображати зовнішній світ. Матерія знаходится в постійному русі і розвитку. Внаслідок матеріальної єдності світу існують деякі закони, що мають універсально загальний х-ер: Закон єдності і боротьби протилежностей (розкриває джерело саморуху, сутність розвитку дійсності), Закон взаємопереходу кількісних і якісних змін (розкриває механізм розвитку, відповідає на питання як відбувається розвиток), Заперечення заперечень (розкриває напрям, форму шлях розвитку і показує, що розвиток відбувається по спіралі). Бога немає, він є ідеальним образом, плодом людської уяви для пояснення явищ незрозумілих людству. Важливим фактором розвитку є практика – перетворення людиною навколишньої дійсності.

Матерія є вічною і нескінченною. Стверджую, що світ є пізнаваним, і рішуче відторгають твердження про його непізнаваність, тобто агностицизм.

Вихідним принципом теорії пізнання діалектико – матеріалістичної філософії є принцип відображення і матеріалістичне вирішення основного питання філософії. Матеріальний світ є об’єктивною реальністю, що існує поза і незалежно від свідомості. Пізнання здійснюється реальною людиною за допомогою відчуттів і сприймань з подальшим абстрактно – логічним мисленням.

Маркс і Енгельс почали досліджувати суспільство з живої людини, яка має свої потреби і інтереси. Люди пребевають в певних відносинах між собою, що утворює суспільство. Суспільство впливає на формування і розвиток діяльності людей. З точки зору соціальної філософії суспільна свідомість має відносну самостійність, має свою логіку розвитку і може активно впливати на різні сторони життя суспільства, вбирає в себе все життєво важливе, що накоплене в науці, мистецтві, моралі.

24. Раціоналізм і ірраціоналізм як дві тенденції сучасної посткласичної філософії.

Хоча буржуазні революції ХVII-ХVШ ст. і привели до прискореного розвитку капіталізму, однак зростання продуктивності праці і суспільного багатства, зумовлені розвитком машинної індустрії, не супроводжувались поліпшенням становища трудящих. Якщо філософи ХVII-ХVШ ст. вірили, що з ліквідацією феодальних суспільних відносин встановиться царство розуму, справедливості, рівності і навіть братства між людьми, то капіталістична дійсність спростувала ці ілюзії.

Раціоналізм наголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму, розсудку та інтелектуальної інтуїції, чуттєво-сенситивне пізнання лише підштовхує розум до діяльності. Ідеалом знання як емпіризм, так і раціоналізм уважали математику, а головними характерними рисами істинного знання визнавали всезагальність, необхідність і суттєвість. Раціоналізм протистоїть ірраціоналізму й емпіризму. Принцип раціоналізму поділяють чи підтримують як матеріалісти (Спіноза), так і ідеалісти (Лейбніц). Основним представником раціоналізму є дуаліст Декарт.

Філософія XIX ст. відмовляється від досягнень попередньої філософії, заявляє, що в усьому досвіді людства виявляється безсилля розуму; вона стає на позиції ірраціоналізму.

Поняття ірраціоналізм (від лат. іrrationalis – нерозумний, несвідомий) об'єднує різні філософські вчення, які відстоюють обмеженість раціонального пізнання, протиставляють йому інтуїцію, віру, інстинкт, як основні види пізнання. Ірраціональними за своїм змістом виявляються усі релігійні і релігійно-філософські вчення.

Отже, ірраціоналізм невипадково сформувався в XIX ст., коли поширення відчуження на сферу розумової праці, криза буржуазного суспільства і його культури ввійшли в суперечність з ідеями «царства розуму» та суверенності розуму, що їх проголошували просвітителі. Ірраціоналістичний умонастрій одержує широке розповсюдження і особливо виявляється в таких течіях, як «філософія життя» (Дільтей, Бергсон та ін.), екзистенціалізм (Хайдеггер, Ясперс та ін.) та деякі різновиди неопозитивізму.

Для філософії XX ст. характерні також сцієнтизм та анти-сцієнтизм – протилежні світоглядні позиції, пов'язані з абсолютизацією позитивних (сцієнтизм) або негативних (анти-сцієнтизм) аспектів впливу природничих наук на розвиток культури. Сцієнтизм (від лат. scientia – знання, наука) – це уявлення про наукове знання як про вищу культурну цінність і достатню умову для орієнтації людини у світі.

Сцієнтистська орієнтація виявляється в некритичному застосуванні в гуманітарних науках (зокрема суспільних) зовнішніх форм і методів організації знання, властивих природничим і точним наукам, запереченні суто філософських проблем, позбавлених пізнавального досвіду; визнанні справді науковими лише математичних і конкретних