Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Світогляд – система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу

Предмет: 
Тип роботи: 
Індивідуальне завдання
К-сть сторінок: 
162
Мова: 
Українська
Оцінка: 

що постійно змінюється, – світ, створений вищим розумом – Богом. Лейбніцевський світ – це світ, побачений очима діалектика, світ, у якому все змінюється, живе, пульсує, а основною тенденцією є прогрес.

Принцип безперервності, яким характеризується відношення між різними станами субстанції, відіграє надзвичайну важливу роль у побудованій Лейбніцем картині світу. Виходячи з цього, Лейбніц долає метафізичне протиставлення живого і неживого, духу і матерії. Вся природа у нього постає як безперервний ланцюг розвитку.
Важливим досягненням Лейбніц було запровадження принципу розвитку, еволюції. Причому ця еволюція мислиться ним не просто як ієрархія живих істот, а й як можливість розвитку кожної такої істоти, або монади, від примітивного стану нижчих організмів до вищих духів.
Протягом усього життя увагу Лейбніц привертала проблема свободи. У Лейбніц свобода передбачає вибір самої можливості, що має реалізуватися у фізичному світі.
Хоча і цей вибір теж детермінований, але вже не законами логіки або математики, а моральним законом благодаті. Свобода постає як свідома реалізація не тільки фізичної, а й моральної необхідності, що регулює довільну діяльність людини.
Філософія і теорія пізнання Лейбніц привертає до себе увагу в першу чергу своєю критикою однобічно механістичного погляду на природу. Він продемонстрував неможливість зведення живої природи до машини, органічного до механічного. Порівняно з Декартом і Спінозою він збагатив поняття субстанції принципом діяльності, внутрішньої активності. Лейбніц шукає джерело руху і свідомості у самих речах, указуючи на притаманний їм саморух.
Найважливішою діалектичною ідеєю Лейбніца є думка про універсальний зв’язок. Кожна монада містить у собі зв’язок з усім універсумом, править за індивідуальне його враження. У діяльності монади минуле діалектично пов’язане з сучасним і майбутнім. Закон безперервності дає підстави Лейбніцу поєднати непомітними переходами живу і неживу природу, тілесне і духовне начала, матерію і дух. І, нарешті, одним із найважливіших понять лейбніцівської філософії є поняття розвитку.
 
 
18 Епоха Просвітництва: соціальні і духовні основи.
Просвітництво – це цивілізаційно-культурна течія періоду переходу від традиційного до індустріального суспільства. Інтелектуальні представники її проповідували соціальну та політичну емансипацію третього стану (міщан і селян) ; встановлення «царства розуму», заснованого на природному рівноправ'ї людей, політичній свободі і громадянській рівності; ставили за мету поширення знань: дати народу освіту і «просвітити» монархів відносно змісту «істинного» людського суспільства. Тим самим новітні постулати спричинили надлам старої феодальної організації.
Ідеї Просвітництва справили такий величезний вплив на всі напрямки духовного життя європейського суспільства, що дали назву новій культурно-історичній добі. До речі, згадувана епоха, на відміну від попередніх, сама дала собі ім'я: термін «просвітництво» використовують ідеологи Просвітництва – Вольтер і Гердер. Остаточно закріпила цей термін у науці стаття І. Канта «Що таке Просвітництво?» (1784 р.).
За часом доба Просвітництва – це середина XVII – XVIII ст. Ідеї Просвітництва проростають спочатку в Англії, потім у Франції, пізніше – в Німеччині, Італії та в інших країнах Європи. Розвиток європейської культури так чи інакше відбувався під знаком ідей Просвітництва. Але найчисленніший, збагачений яскравими талантами загін просвітителів сформувався уФранції: саме звідсіля, несучи на собі печатку французького генія, ідеї Просвітництва поширилися по всій Європі.
Перш ніж дати загальну характеристику культурі доби Просвітництва, зупинимося на характерних спільних рисах та специфічних відмінностях Просвітництва в різних країнах. Характерними рисами Просвітництва є:
Прагнення його представників до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, «вічної справедливості», рівності.
Рушійною силою історичного розвитку і умовою торжества розуму просвітителі вважали розповсюдження передових ідей, знань, а також поліпшення морального стану суспільства.
Вони прагнули розкувати розум людей і тим самим сприяли їхньому політичному розкріпаченню.
Просвітителі вірили в людину, її розум і високе покликання. Цим вони продовжували гуманістичні традиції доби Відродження.
 
 
19. Проблема людини та прогресу людського розуму у філософії французьких, німецьких та англійських просвітників.
Проблеми людини займає одне з центральних місць у філософії французького просвітництва. Зважувалася вона переважно з позицій відкритого матеріалізму (Ламетрі, Дідро, Гельвецій, Гольбах) чи ж з позицій деїзму точніше деїстської форми матеріалістичної філософії (Вольтер, Руссо).
Своє розуміння людини французькі матеріалісти протиставили релігійно-філософській антропології, рішуче відкидали дуалістичне трактування природи людини як сполучення тілесної, матеріальної субстанції і нематеріальної, безсмертної душі. Що стосується філософів-деїстів, так Руссо, наприклад, допускав безсмертя душі і загробна відплата, тоді як Вольтер заперечував, що душа безсмертна, а зприводу того, чи можлива «божественна справедливість» у загробному житті, волів зберігати «побожне мовчання».
У тлумаченні людської природи Вольтер виступив супротивником Паскаля, відкидаючи не тільки його дуалізм, але і головну думку філософа, що людина – одне з найбільш слабких і незначних істот у природі, свогороду «мислячий очерет». Люди не так жалюгідні і так злі, як думав Паскаль, підкреслює Вольтер. Ідеї ж Паскаля про самітність і занедбаність людей він протиставляє свою тезу про людину як суспільну істоту, яка прагне створення «культурних співтовариств». Неприйнятне для Вольтера і паскалівский осуд людських пристрастей, егоїзму. «Любов до себе», інші потяги і пристрасті є, відповідно до Вольтера, першопричиною всіх людських діянь, тим імпульсом, що поєднує людей, приводить до утворення процвітаючих міст і великих держав.
У ще більшому ступені, ніж Вольтер, французькі
Фото Капча