Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Світогляд – система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу

Предмет: 
Тип роботи: 
Індивідуальне завдання
К-сть сторінок: 
162
Мова: 
Українська
Оцінка: 

может возникать из чистых понятий (категорий), без подтверждения ощущениями;

3) утверждения, что Бог, душа, мир суть познаваемые объекты, в то время как в действительности они являются идеями (системообразующими).
Осн. тезис критицизма: созерцание без понятий – слепо, понятия без созерцания – пусты.
Кант робить висновок, що ніби речі самі по собі є непізнаними. Ані форми почуттєвості – простір і час, ані категорії розуму, ані навіть найвище підвладне знання не складають означень самих речей у собі. Дійшовши до висновку, що пізнання речей самих по собі неможливе, Кант став на позиції агностицизму.
Кант розумів моральний закон як категоричний імператив. Цей закон потребує щоб кожний індивід діяв так, аби правило його особистої поведінки могло стати правилом поведінки для всіх. Вчинок буде моральним тільки в тому випадку, коли він здійснюється з поваги до морального закону.
Практична філософія, філософія моральності, філ. -я звичаїв містить принципи апріорі, які визначають і роблять необхідно обумовленою всю нашу поведінку. Усе що не відбувається має причину. Це судження згідно з Кантом апріорне, бо зв’язок між його суб’єктом і предикатом не може спиратись на досвід: у судженні говориться про все, що відбувається, але з досвіду нам може бути відома лише частина того, що відбувається.
В роботі «Всезагальна природна історія та теорія неба» (1775) була розвинена космогонічна гіпотеза, в якій на основі законів механіки пояснювалось, яким чином виникла сонячна система, які етапи вона пройшла.
Кант запропонував свою теорію утворення Сонячної системи, що грунтується на законі всесвітнього тяжіння. Філософ виходив з еволюційного розвитку холодної пилової туманності, упродовж якого спочатку виникло центральне масивне тіло, яке в перспективі мало б стати тим, що ми називаємо Сонцем, а потім планети.
 
 
21. Філософія абсолютної ідеї Гегеля. Суперечність його методу і системи.
Якщо в цілому характеризувати філософію Гегеля, то потрібно сказати, що це найбільш відомий філософ об'єктивного ідеалізму, який у рамках своєї об'єктивно-ідеалістичної системи глибоко і всебічно розробив теорію діалектики. Він зробив спробу побудувати теоретичну систему, яка повинна була остаточно вирішити проблему тотожності мислення і буття. Основні роботи: «Наука логіки», «Філософія природи», «Філософія духу», «Філософія права», «Філософія історії» та ін. В коло його інтересів входили всі сфери життя – природа, людина, її свобода, закономірності суспільного життя, логіка, право тощо.
Заслуга Гегеля полягала також в тому, що він весь природний, історичний і духовний світ вперше подав у вигляді процесу, тобто у вигляді руху, змін, в перетвореннях, в розвитку. Але цей універсальний процес він відобразив своєрідно – ідеалістично.
Гегель вважав, що об’єктивно, незалежно від нас існує абсолютний дух, як самостійна, універсальна, духовна субстанція світу. Цей абсолютний Дух, абсолютна ідея чи розум, постійно розвиваючись, на певному його етапі породжує, «відпускає з себе своє інше» – природу, яка в свою чергу, розвиваючись, породжує «суб’єктивний» Дух – людину, мистецтво, релігію і найвищий прояв цього духу – філософію. У системі Г. В. Ф. Геґеля абсолютна ідея виступає як першооснова всього існуючого, а природа, людина, людське суспільство і мислення – як різні форми існування абсолютної ідеї, як її втілення.
Обґрунтовуючи ідею розвитку, Гегель сформулював основні закони діалектики, показав діалектику процесу пізнання, довів, що істина є процесом. Розробляючи філософію історії, Гегель перший підкреслив, що основною проблемою вивчення соціального буття людини є вивчення діалектики суб’єктивності побажань кожної окремої люднім і об’єктивності, закономірності створюваної людьми системи суспільних відносин. Гегель критикував розуміння свободи як відсутність всіляких перепон. Таке розуміння свободи є «свободою порожнечі» говорив він. Гегель приходить до формули свободи як «пізнання необхідності».
Філософська система Гегеля і його діалектика, діалектичний метод, неузгоджувалися між собою. З одного боку, Гегель вважав свою систему завершеною, остаточною, незмінною. З іншого боку, його ж діалектичний метод вимагав зміни, руху, розвитку, так як останні, з точки зору діалектики, є найзагальнішими принципами буття. Тому основною суперечністю гегелівського філософського вчення була суперечність між його консервативною, незмінною системою і його ж діалектичним методом.
Діалектика Гегеля вся була звернена в минуле і не поширювалась на пояснення сучасного і майбутнього. Гегель скрізь установив абсолютні межі розвитку: в логіці такою межею є абсолютна істина; в природі – людський дух; в філософії права – конституційна монархія; в історії філософії – філософська система самого Гегеля.
Гегель вважав, що розвиток історії завершується, досягши рівня Пруської імперії, після чого історія вже не розвивається в просторі і часі. Таким чином філософія Гегеля була консервативною, вона не давала перспектив для необхідності появи нових формацій і через це класики марксизму назвали її «кінцем німецької класичної філософії».
 
 
22. Фейєрбах (Feuerbach) Людвіг Андреас (28. 7. 1804, Ландсхут, Баварія, – 13. 9. 1872, Рехенберг, поблизу Нюрнберга), німецький філософ – матеріаліст і атеїст.
Основні твори Ф. : « До критики філософії Гегеля « (1839), «Сутність християнства « (1841), «Основи філософії майбутнього» (1843), « Попередні тези до реформи філософії» (1842).
Головною справою життя Ф. була непримиренна боротьба проти релігії. Причина живучості релігійних вірувань, по Ф., – не тільки обман, який використовує невігластво; реальна причина релігії корениться в «
Фото Капча