Таємниці офіційного некролога Михайла Грушевського

Якщо читати ці звідомлення буквально, то виходить, що похорон М. Грушевського відбувся за стандартною процедурою, а людей, які прийшли віддати шану померлому, було зовсім небагато. Між тим оповіді очевидців свідчать про протилежне. З листа академіка М. Василенка до московського історика академіка АН СРСР Д. Петрушевського, написаного того самого дня, коли вийшли ці звідомлення, дізнаємось, що М. Грушевського «ховали дуже урочисто: була маса міліції, що охороняла будинок Академії, та кінний загін стояв напроти будинку, а потім передував процесії на кладовище», а «на вулицях, якими йшла процесія – Фундуклеївською та Хрещатику – народу була маса – Фундуклеївська являла море людей»68. Н. Полонська-Василенко згадувала, що «всі квіти в оранжереях Києва закупила Академія Наук для прикрашення похорону», а катафалки «угиналися під вінками з пишними квітами, з червоними і білими стрічками». Вона ж писала про сотні людей, які приходили попрощатись із померлим до конференц-залу ВУАН та супроводжували траурну процесію на Байкове кладовище, проте відзначала, що «вражала мала кількість вчених»69. Про шість або сім сотень людей згадував й інший свідок процесії70. Як бачимо, газетні повідомлення, наголошуючи на офіційній складовій похорону (сама процедура, участь керівників уряду та очільників академії), фактично спотворювали інформацію про його перебіг. Крім того, в пресі не було жодного (!) висловленого співчуття рідним та близьким покійного.

Фарисейство із похороном М. Грушевського та офіційним вшанування його, за словами В. Затонського, як «видатного вченого», «академіка Радянської України», що начебто визнав переваги соціалізму, далі закріплювалось передруком єдиного офіційного некролога на його смерть. 1 грудня 1934 р. згаданий некролог слово в слово передрукував орган правління спілки радянських письменників України щотижневик «Літературна газета»71, а далі – низка журналів, попри те, що некрологи в них друкувались нечасто та мали переважно характер коротеньких звідомлень про смерть того або того діяча.

Мабуть, рекордсменом за кількістю великих за розміром некрологів, надрукованих в одному журнальному номері, можна вважати останнє у 1934 р. число «Червоного Шляху», що відкривалось портретом вбитого С. Кірова та розлогим некрологічним розділом на його смерть (складався із повідомлення уряду, офіційної біографії «пролетарського революціонера», заяви радянських письменників України «Створимо в літературі величний образ тов. Кірова», інформації про жалобні збори письменників Харкова та панегіричними текстами та поезіями українських письменників та поетів) 72. А завершувалося число некрологами М. К. Заньковецької авторства Д. Грудини73 та традиційним офіційним текстом некрологу М. Грушевського74 (обидва без портретів).

Потім цей некролог М. Грушевського передрукував офіційний академічний журнал «Вісті ВУАН»75 та єдиний на той час в УСРР журнал історичного профілю «Наукові записки Інституту історії матеріальної культури»76. Жодного, повторю – жодного! – іншого некрологу на смерть М. Грушевського в радянській Україні надруковано не було. Це був абсолютно унікальний випадок – адже навіть ще два роки перед тим, коли помер інший визначний український історик Дмитро Багалій, крім офіційного тексту некрологу, опублікованого у газетах (і, до речі, текст мав різні варіації – повний у газеті «Комуніст»77, із деякими купюрами – у газеті «Вісті ВУЦВК» і, нарешті, скорочений варіант у московських «Известиях») були ще й авторські некрологи78.

На жаль, помилка із датою смерті М. Грушевського в офіційному радянському некролозі поширилась далі. Саме на основі цього тексту писались некрологи за кордоном і це призвело до тиражування помилки, адже мало кому могло спасти на думку, що офіційний некролог може містити прорахунок такого штибу. Зрештою, у частині некрологів або некрологічних заміток подавалась правильна дата смерті М. Грушевського, і ці тексти мають надалі стати предметом спеціальних джерелознавчих досліджень, бо очевидно писались на основі інших джерел. Правильна дата смерті вченого була, безперечно, відома за межами радянської України79, однак згодом її було витіснено.

Отже, зважаючи на винятково офіційний характер всіх повідомлень в радянських газетах (починаючи з повідомлення про смерть вченого 26 листопада 1934 р. і до публікації промови В. Затонського 14 грудня) та безпосередньо тексту некрологу, що був неодноразово дослівно передрукований, в тому числі і в професійних часописах, можемо назвати цей цикл публікацій великим офіційним політичним некрологом, що слугував, крім іншого, й утвердженню нової більшовицької схеми історії України зразка 1934 року. Разом з тим наголошуємо, що виявлена помилка із датою смерті М. Грушевського потребує безперечного виправлення, особливо зважаючи на 80-річчя від дня смерті історика, що припадає на 24 листопада 2014 р.

Ідея цього дослідження виникла кілька років тому під час однієї із розмов із завідувачкою Історико-меморіального музею Михайла Грушевського у Києві Світланою Паньковою. Пізніше ми з нею неодноразово обговорювали різні дотичні до теми документи та проблеми, Світлана Михайлівна радо ділилась своїми ідеями та своїми знахідками, тому я