Таємниці офіційного некролога Михайла Грушевського

Загалом, як зазначав грушевськознавець Р. Пиріг, некролог відзначався «цілком спокійним тоном» і був більш ніж толерантним52. Це, пояснював дослідник, можна віднести не на рахунок застосування до визначного історика відомої моральної норми «про мертвих – добре, або нічого», а впливом тих сил, які весною 1931 р. вивели М. Грушевського з-під смертельно небезпечного удару, нанесеного по українській інтелігенції сфабрикованою справою «УНЦ»53. Нам же здається, що останнє твердження є деяким перебільшенням впливу захисників М. Грушевського на оцінку, що була дана йому у некролозі. Вважаємо, що розгадка зазначеного спокійного тону тексту полягала вже у самому факті смерті вченого, наукові установи якого були знищені, праці – фактично заборонені, колишні співробітники та учні – здебільшого репресовані, а він сам перед тим неодноразово у листах до вищого радянського керівництва особисто свідчив про свою лояльність до радянської влади. Крім того – і це варто пам’ятати – некролог був написаний за тиждень до сумно- відомого пострілу 1 грудня 1934 р., тому, ймовірно, і відзначався такою поміркованістю.

Примітно, що у некролозі біографія М. Грушевського розгорталась на тлі історичних подій та структурувалась ними. Цьому слугував макет некрологу, збудований на чергуванні фактів життя померлого й вікопомних подій політичного життя країни, та специфічна форма викладу, коли біографічні факти М. Грушевського викладались сухо, а історія революційних перетворень, навпаки, за допомогою численних яскравих образів.

Чи не єдиним винятком було друге речення некрологу, де – певним чином несподівано після попередніх лайливих та зневажливих характеристик Грушев- ського з боку влади – проголошувалось, що історик «належав до числа найвидатніших буржуазних істориків України» (курсив мій. – О. Ю.). Перший смисл даної формули, який лежав на поверхні, полягав у високій офіційній оцінці наукового доробку історика та його визначенні як буржуазного (а не радянського) вченого. Проте більш прискіпливе «читання між рядків» виокремлювало непримітне на перший погляд словосполучення до числа, що позначало факт наявності певного числа таких самих буржуазних вчених, до того ж найвидатніших. Отже, з одного боку, значення М. Грушевського начебто підкреслювалось, а з іншого його роль приховано зменшувалась, бо він визнавався одним із. Врешті-решт, після цього некрологу аж до середини 1960-х рр. означення найвидатніший (навіть з числа найвидатніших) чи просто видатний по відношенню до М. Грушевського в українській радянській історіографії не використовувалось. Лише у 1966 р. його наважився вжити Ф. Шевченко у статті «Чому Михайло Грушевський повернувся на Радянську Україну?», процитувавши якраз цю формулу із некрологу М. Грушевського, але пославшись не на некролог, а на авторитет газети «Правда», де цей некролог був надрукований54.

В некролозі наводились десять чітко визначених дат, причому дві з них до біографії історика безпосередньої прив’язки не мали. Подамо їх з тими означеннями, що були вжиті автором тексту некрологу: 1866 – рік народження вченого; середина 90-х (тобто 1890-х) років – час, як зазначалось у тексті, примусової еміграції М. Грушевського до Галичини; 1905 – рік революції та повернення історика до Києва; 1917 – рік входження М. Грушевського до партії українських соціалістів-революціонерів та його головування у Центральній Раді; квітень 1918 – час розгону Центральної Ради та заміна її «відверто-реакційним монархістським урядом гетьмана Скоропадського», 1920 – рік «цілковитої перемоги радянської влади»; до 1924 – проживання М. Грушевського в еміграції; 1924 – рік «безвідмовного» визнання М. Грушевським уряду України, клопотання його перед ВУЦВК про повернення в Україну та обрання історика академіком ВУАН; 1929 – обрання вченого академіком Всесоюзної академії наук; 25 листопада 1934 – дата смерті.

Загалом у некролозі наголос робився на праці М. Грушевського як науковця. Вказувалось, що він розпочав свою наукову діяльність у Київському університеті, опісля читав курс історії України при Львівському університеті, впродовж, цитуємо, «ряду років» (фактично ж – 17 років, що явно більше, ніж «ряд років») був головою НТШ, з 1905 р. студіював українську історію та літературу у Києві. Зазначалось, що з 1924 р. наукову роботу над розробленням історії України М. Грушевський продовжував «на території Радянського Союзу», де став членом академій наук – Всеукраїнської у 1924 р. (насправді 1923) та Всесоюзної – у 1929. «Найголовнішими трудами» історика були названі багатотомні «Історія України-Руси» та «Історія української літератури».

Здавалось би, факти біографії вченого були викладені, однак не без підступу та із замовчуванням багатьох обставин. Приміром, жодним словом в некролозі не були згадані арешт та заслання М. Грушевського царським урядом у 1914- 1917 рр., оминув некролог і арешт вченого ГПУ УСРР у березні-квітні 1931 р. (ймовірно, щоб не підважувати тезу некрологу про «безвідмовне» визнання вченим радянської влади). Говорилось про його роботу в НТШ, але не було згадане Українське наукове товариство, створене і