Таємниці офіційного некролога Михайла Грушевського

Далі, спираючись на тезу про глибоку ієрархічність некрологу, висловлену філологом Тетяною Кузовкіною38, Г. Орлова слушно зауважила, що «у радянському некрологічному дискурсі тексти варіювались від скупих повідомлень про смерть до багатоденних та багатосмугових некрологів-ансамблів»39. Відштовхуючись від кількості послідовної публікації у радянських газетах текстів, об’єднаних темою смерті особи, та на основі систематизації їх характерних ознак, вона виділила такі три типи (або, за означенням самої дослідниці, калібри) : малі некрологи (тексти в одному числі газети), великі некрологи (тексти у двох або трьох числах) та тотальні некрологи (тексти у трьох і більше числах газети, що переростали у тематичний траурний цикл) 40.

Сама дослідниця, запропонувавши таку класифікацію, зосередилась на аналізі політичних некрологів, опублікованих у газеті «Правда», справедливо наголошуючи на форматуючому впливі цієї «головної радянської газети» на весь політичний канон у СРСР. Справді, подібні типи некрологів можна виявити також в інших радянських газетах, в тому числі українських (в УСРР роль центральної «Правди» у 1920-193 0-х рр. відігравав орган ЦК КП (б) У «Комуніст»), причому місцеві газетярі копіювали не лише форму оформлення газетних шпальт, але часом і зміст.

Втім, радянська українська газетна некрологіана ще не стала предметом спеціального дослідження, як, зрештою, не почалось й вивчення радянських журнальних некрологів. В історіографічному дискурсі бракує також всебічного (історичного, літературознавчого, мовознавчого та ін.) аналізу всіх некрологів на смерть певних осіб як цілісних комплексів.

У даному дослідженні, зосередившись на радянській некрологіані на смерть М. Грушевського, спробуємо зробити перший крок на шляху системного аналізу некрологів. Застосовуючи схему класифікації радянських некрологів, запропоновану Г. Орловою, можемо констатувати, що некролог на смерть М. Гру- шевського був безперечно політичним некрологом, а за своєю типологією належав до великого політичного некрологу. Це унаочнюється хронологією подій та публікацій після смерті історика у Кисловодську, яка, повторю, сталась о другій годині пополудні 24 листопада 1934 р.

Вже наступного дня, 25 листопада 1934 р., в Києві була ухвалена постанова РНК УСРР № 1308 «Про похорони академіка М. С. Грушевського та призначення його сім’ї персональної пенсії», де вже у першому реченні були відзначені «особливі наукові заслуги перед Радянською Соціалістичною Україною академіка Грушевського М. С. «. Основу постанови складали чотири позиції, що випливали із попереднього твердження. Адже лише «зважаючи на особливі наукові заслуги» (і далі за текстом) М. Грушевського (курсив мій. – О. Ю.), 1) уряд вирішив поховати історика в Києві як столиці України; 2) організацію похорону було взято на рахунок держави; 3) для організації похорону була створена урядова комісія в складі В. Порайка (голови), В. Затонського, О. Богомольця, О. Палладіна та О. Корчак-Чепурківського; 4) родині Грушевського призначалась персональна пенсія у 500 карбованців на місяць41.

Кожне положення цієї постанови варте прискіпливого розгляду і аналізу, як, зрештою, і сам документ. Він нам відомий із газетних публікацій (опублікований без дати у союзних та республіканських газетах 26 листопада 1934 р., тобто наступного після прийняття дня42) та із засвідченої склографічної машинописної копії, що зберігається в Центральному державному архіві громадських об’єднань України у фонді ЦК Компартії України. Оригіналу постанови, як і стенограми засідання та можливих дотичних матеріалів із секретаріату управління справами РНК УСРР за 1934 р., на жаль, не збереглося, тому відтворити, хто із членів уряду подав цю постанову на затвердження та як її розглядали, неможливо. Незважаючи на те, що копія документу відклалась серед матеріалів секретаріату та оргбюро ЦК, видається, що на політбюро ЦК КП (б) У ця постанова спеціально не розглядалась, хоча зазвичай проекти постанов уряду попередньо розглядались і затверджувались політбюро. Опосередковано на це вказують дати засідань політбюро ЦК КП (б) У, що відбулись 20 листопада 1934 р. (протокол № 23) та 4 грудня 1934 р. (протокол № 24), тобто 25 листопада, коли імовірно могла бути ухвалена дана постанова, політбюро не збиралось. Відсутні також будь-які згадки про неї серед тих постанов, що були «ухвалені опитом»43. Скоріш за все, документ потрапив до партійних документів постфактум як інформація про вже ухвалену урядову постанову. Також наразі можемо припустити, що питання про похорон М. Грушевського або його некролог не стояло і на засіданні політбюро ЦК ВКП (б), бо такого пункту у порядку денному засідань політбюро немає44.

Вже констатуюча частина постанови була відзначена унікальною метаморфозою. Хоча впродовж останніх років вченого ганьбили як «нацдемівця», «соціал-фашиста» та «буржуазного націоналіста», не кажучи про намагання ГПУ СРСР зробити його очільником міфічного контрреволюційного «Українського національного центру», тепер на вищому урядовому рівні декларувались не просто «наукові заслуги» академіка М. Грушевського, що виглядало б логічно, зважаючи на академічний ранг та авторитет вченого, а його «особливі наукові заслуги», причому не перед знеособленою «історичною наукою» (чи навіть «українською історичною наукою»), а перед Радянською (!) Україною (!!).

На це дивне пафосне формулювання та його невідповідність реаліям життя одразу звернули увагу сучасники. Так, у спецзведенні ГПУ УСРР про реакцію громадян на смерть М. Грушевського від 29 листопада 1934 р. була наведена думка вчительки Софії Солохненко45, дружини першого директора Всенародної бібліотеки України при ВУАН (у 1923-1929 рр.) Степана Постернака: «... В