Таємниці офіційного некролога Михайла Грушевського

Зазначені вже нами особливості некролога М. Грушевського: однаковий текст російською та українською мовами, публікація в один день в центральних союзних та республіканських газетах, відсутність підпису під некрологом, наявність в ньому замаскованого викладу радянської схеми історії України і, нарешті, помилка із датою смерті вченого ставить перед нами купу взаємопов’язаних питань, зокрема про автора (авторів) некрологу, місце його написання (Москва чи Київ), мову написання, можливе обговорення тексту партійними та урядовими високопосадовцями (у Москві та Києві), а також про причину помилки із датою смерті. Спробуємо якщо не розгадати ці таємниці, то, принаймні, висловити деякі припущення.

Відштовхуватимось від факту відсутності будь-яких підписів під некрологом Грушевського. На той час тексти некрологів без підписів зустрічались, проте не були масовими. Зазвичай під некрологом вважали за необхідне поставити свої імена родичі померлого та його товариші по роботі, очільники та провідні діячі тих організацій, де покійний працював, або ж – у випадку високого партійного та/або державного статусу покійного – партійні та державні діячі, статус яких був співвимірним до статусу померлого. Звісно, наявність підписів під некрологом не означала, що текст був написаний всіма тими особами, які його підписали, переважно це була творчість одного-двох співробітників газет/журналів або окремих співробітників організацій, де працював покійний. З кінця 1920-х рр. поширеною стала практика узгодження текстів некрологів у партійних комітетах, причому чим вище був статус покійного, тим вищим партійним органом затверджувався некролог. Разом з тим були і авторські некрологи, проте вони друкувались значно пізніше і не у газетах, а у журналах, мали більш узагальнюючий характер та більший розмір, а їх авторами, як правило, були колеги та друзі померлого.

Відсутність підписів під некрологом М. Грушевського була дуже промовистою, особливо якщо зважати на факт публікації цього тексту у «Правді» як головній газеті СРСР та винятковий друк одного і того самого тексту в інших центральних газетах. Це передусім свідчило про офіційний характер некрологу і опосередковано промовляло про високий статус автора/авторів тексту, узгодження некролога на вищому партійному рівні та імовірне спеціальне розпорядження оприлюднювати лише цей текст. З іншого боку, припускаємо, що поставити свій підпис під некрологом М. Грушевського після попередньої багаторічної кампанії цькування вченого було неможливим не лише для його академічних колег, які таким чином начебто підставляли себе (або були незгодні з текстом і воліли за краще промовчати), а й для вищих партійних діячів та урядовців.

Звісно, ці питання вимагають подальших скрупульозних досліджень. Вірогідно, за відсутності документів РНК УСРР відповідь можна було би знайти у фондах редакцій газет, де цей некролог був надрукований, але не всі такі фонди за 1934 р. збережені (приміром, фонду газети «Вісті ВУЦВК» немає). Напевне, щось мало відкластись і у фонді редакції газети «Правда», що зберігається у Російському державному архіві соціально-політичної історії (РГАСПИ, ф. 364), де є 33 описи за 1912-1914 та 1917-1991 роки. Проте цей надзвичайно важливий архівний фонд (а це – збережені стенограми засідань редколегії, статті, кореспонденції та листування) досі, як твердять архівні працівники, не описаний. Пояснення, що фонд великий і не вистачає людей, аби його опрацювати, виглядають нещиро і непереконливо, особливо якщо зважати на безсумнівну виняткову цінність матеріалів даного фонду та значення газети «Правди». Також нами не виявлені відповідні матеріали і в особовому фонді тодішнього головного редактора «Правди» Л. Мехліса (ф. 386 РГАСПИ).

Очевидно, оскільки РНК УСРР ухвалив постанову про похорон М. Грушевського, текст некрологу також писався у Києві. Очевидно також, що текст узгоджувався із Кремлем, бо був надрукований у «Правді» та «Известиях». Автором некрологу міг бути лише добре обізнаний із ситуацією в УСРР в цілому і у ВУАН зокрема перевірений високопосадовець-партієць, який мав стосунок до формування офіційної позиції щодо М. Грушевського. Оскільки некролог мав бути написаний дуже швидко, то можна допустити, що його автором був один із членів урядової комісії для організації похорону історика. З-поміж усіх членів цієї комісії (а до неї, нагадаємо, були включені В. Порайко, В. Затонський, О. Богомолець, О. Палладін та О. Корчак-Чепурківський) найбільш придатною до цього завдання особою видається академік ВУАН з 1929 р.

Затонський, що одночасно займав посади наркома освіти УСРР і члена політбюро ЦК КП (б) У та був головою парторганізації ВУАН. Саме він тоді був куратором наукового сектора ЦК КП (б) У і ще з кінця 1923 р. «опікувався» М. Грушевським. В історіографії добре відоме рішення політбюро ЦК КП (б) У від 2 листопада 1923 р. про дозвіл М. Грушевському повернутись в Україну із промовистою припискою: «Доручити його використання т. Затонському»55. Знаємо і про написаний ним у травні 1934 р. лист до секретарів ЦК КП (б) У

Косіора та П. Постишева про вироблення офіційної позиції щодо М. Грушев- ського, де В. Затонський пропонував, «підготувавши суспільну думку» та зва- жаючи на те, що було опубліковано про контрреволюційну діяльність історика, на найближчій сесії ВУАН позбавити М. Грушевського членства в академії, щоб на наступних сесіях «звільнитись від іншої шкідливої шушвалі»56. Однак тоді ця пропозиція була визнана несвоєчасною.

Підтверджує наше припущення про авторство некролога М. Грушевського також текст виголошеної В. Затонським