Таємниці офіційного некролога Михайла Грушевського

Так само спантеличувало й окремо наголошене рішення уряду поховати М. Грушевського в Києві, адже за стандартною процедурою питання вибору місця поховання небіжчика належить не до компетенції урядової установи, а визначається або його заповітом (чого у даному випадку не було), або ж

рішенням родини. А якраз родина в особі доньки вченого Катерини Грушевської чітко висловила своє бажання лаконічною фразою вже згаданої тут телеграми із Кисловодська: «Едем Киев». Отже, за цим рішенням уряду вбачалася, з одного боку, демонстрація ним своєї значимості та ваги, а з іншого – крився цинічний жест начебто політичної реабілітації вченого, якому милостиво дозволялось повернутись додому, проте вже у труні. Похорон М. Грушевського за рахунок держави47 та призначення пенсії його родині, що загалом не було винятковим випадком, теж не вводило в оману сучасників, які вважали це даниною українського радянського уряду за звільнення від небезпечної для нього особи49.

Вибір членів урядової комісії для організації похорону М. Грушевського при ближчому розгляді в цілому не виглядає несподіваним та підпорядковується ієрархічно-номенклатурній логіці. Головою призначеної урядом комісії був названий тодішній заступник голови РНК УСРР В. Порайко (одночасно – член оргбюро ЦК КП (б) У)  (звісно, голові Раднаркому П. Любченку ставати на чолі цієї комісії не лічило, бо демонструвало б надмірне вшановування М. Гру- шевського з боку радянської влади, а це не входило до її завдань). До комісії також ввійшли нарком освіти УСРР академік ВУАН В. Затонський (за сумісництвом – член політбюро ЦК КП (б) У та голова парторганізації ВУАН), а також керівництво ВУАН – президент ВУАН акад. О. Богомолець, неодмінний секретар ВУАН акад. О. Палладін та акад. О. Корчак-Чепурківський. Проте включення останнього виглядає дещо дивним (і це також помічено було сучас- никами50), адже Корчак-Чепурківський був відсторонений від посади неодмінного секретаря ВУАН на початку 1934 р.

У листопаді 1934 р. в центральних союзних газетах «Правда» та «Известия» та всіх українських газетах, що виходили того дня, були надруковані одне під одним два стандартні повідомлення. У першому йшлося, що «Рада Народних Комісарів УСРР з сумом повідомляє про смерть у м. Кисловодську після важкої хвороби академіка Всеукраїнської і Всесоюзної академії наук Михайла Сергійовича Грушевського». Другим повідомленням була згадана вище постанова РНК УСРР про похорон М. С. Грушевського, але надрукована вона була без дати ухвалення та без підписів голови РНК УСРР П. Любченка та керівничого справами РНК УСРР Г. Дроба51. Ці замітки були набрані дрібним шрифтом та розташовані у «Правді» та «Известиях» на третій сторінці, українські газети знайшли місце цій сумній новині на другій чи четвертій сторінках. Заголовку ці новини не мали, лише «Правда» більшим шрифтом сповіщала: «Помер академік М. С. Грушевський».

Отже, 26 листопада з’явилось перше повідомлення про смерть М. Грушевського, і було це повідомлення винятково офіційним – від імені РНК УСРР. Український радянський уряд, використовуючи традиційну стислу мовну формулу скорботи («із сумом повідомляє») та акцентуючи виключно на академічних регаліях М. Грушевського, оголошував, що історик помер у Кисловодську і що сталось це внаслідок «важкої хвороби».

листопада 1934р. одночасно у центральних радянських газетах – московських «Правде» та «Известиях» та київських «Комуністі» та «Вістях

ВУЦВК» був надрукований один і той самий некролог на смерть М. Грушевського – відповідно російською та українською мовами та без підписів; всюди заголовком слугувало прізвище вченого із ініціалами у траурній рамці. Дрібніші українські газети (на кшталт київського «Більшовика») некролог не розміщували.

Насамперед звернімо увагу на розміщення некрологу на газетних шпальтах та його оформлення. «Правда» та «Известия» надрукували текст на третій сторінці своїх чисел, однак лише у «Правді» некролог одразу кидався в очі – він був розташований згори сторінки, двома колонками, в центрі некрологу був вміщений портрет М. Грушевського. Втім, праворуч від цього некрологу історика зверху донизу двома колонками були надруковані одразу три некрологи на смерть старої більшовички С. Смидович, причому із численними підписами її соратників та членів родини й більшою за розміром (у порівнянні із портретом М. Грушевського) світлиною померлої, що візуально однозначно применшувало вагу некролога М. Грушевського. А ось в «Известиях» некролог М. Грушев- ського розміщувався на сторінці внизу та зліва двома нерівномірними колонками (ліва довга, права – значно коротше), без портрета. Через надруковану поруч статтю під назвою «Цыпленок тоже хочет жить», кегель шрифту назви якої вдвічі перевищував кегель траурного заголовку некрологу М. Грушев- ського, та великою за розміром відповідною світлиною птахівниці, що годує курей, він фактично на сторінці губився.

В українських газетах «Комуніст» та «Вісті ВУЦВК» розташування некролога М. Грушевського дивним чином співпало: і там, і там він був надрукований двома однаковими колонками внизу праворуч на другій сторінці газет, без портрету. Під некрологом в обох газетах були опубліковані симетрично розміщені сповіщення про смерть М. Грушевського (у московських газетах їх не було) від наркомату освіти УСРР та президії ВУАН (до речі, більше жодна установа, організація чи колектив подібного сповіщення не надрукувала). Фактично вони