Таємниці офіційного некролога Михайла Грушевського

Почнемо із визначення. Згідно з «Великим тлумачним словником сучасної української мови» (Київ, 2009), некролог є статтею «з приводу чиєїсь смерті, у якій подаються відомості про життя і діяльність померлого»23 (курсив мій – О. Ю.). Звернімо увагу, що на відміну від підготовленого за радянських часів науково-популярного «Словника іншомовних слів» за редакцією О. Мельничука (Київ, 1-е видання 1974 та 2-е видання 1985), де некролог визначався як «стаття з приводу смерті кого-небудь з характеристикою життя і діяльності померлого»24 (курсив мій – О. Ю.), сучасні мовознавці змістили акцент від оціночного визначення характеристика життя до фактографічно-нейтрально-узагальню- ючого відомості про життя.

Загалом можна твердити, що про некрологи написано небагато. Здебільшого на некрологи як на тексти звертають увагу літературознавці, журналісти та фахівці із зв’язків з громадськістю, причому представники цих фахів в основному наголошують на формальній структурі некрологів та їх стильових особ- ливостях25. Наприклад, «Словник літературознавчих термінів» розширює означення некрологу за рахунок варіативності розміру тексту (стаття чи замітка) ; форми викладу (прозова стаття, вірш, нарис-портрет, нарис мемуарного типу) ; припускає можливість подання у тексті підсумкового огляду і/або оцінки творчості померлого; а також вказує на цінність некрологу як фактографічного джерела26.

Разом з тим у своїх роботах згадані вище фахівці виокремлюють некролог як окремий жанр, однак визначення цього жанру різниться знову ж таки від спеціалізації дослідників.

Нині найпоширенішим є уявлення про некролог як про один із інформаційних жанрів журналістики (до того ж в основному – як жанру газетної журналістики), що повинен мати певну традиційну структуру із можливими незначними варіаціями (коротка біографія померлого, місце роботи/посади, досягнення/заслуги перед суспільством, перелік нагород, причини смерті, місце похорону (інколи), насамкінець – прощальні слова, висловлення співчуття рідним та суму за покійним) 27. Надруковані некрологи у журналах (зокрема, у хронікальних розділах, або ж навіть існування у журналах спеціальних розділів «Некрологи» або «Іп шешогіаш») безпосередньо становлять об’єкт дослідження лише у поодиноких студіях28.

Що стосується історіографічного дискурсу, то некрологи здебільшого з нього випадають. Історики, якщо і беруть некрологи до розгляду, зосереджуються передусім на їх фактографічно-біографічній складовій. Такий підхід дав привід говорити про некрологи як про специфічний біографічний жанр поряд із науковою монографією, популярним біографічним начерком, біографічним романом, статтею у словнику чи енциклопедії, автобіографією29.

Однак, на відміну від інших модифікацій біографії, найголовнішим у некролозі все таки стає не особа людини, не його приватне життя, а його соціальна корисність30, що одночасно показує пріоритети суспільства в цілому31.

Оскільки дуже часто біографія покійного розгортається на тлі історичних подій та структурується ними32, видається, що на некрологи можна подивитись ще й як на тексти, що відображають певні історичні схеми.

Чіткої схеми типологізації некрологів досі не розроблено. Кожний із дослідників, хто береться за аналіз некрологів, відштовхується від того, з якими некрологами та якого певного хронологічного періоду він стикається і, відповідно, пропонує свої критерії типологізації, спираючись на опрацьований матеріал.

Водночас можна виявити характеристики, на які звертають увагу практично всі. Наразі здебільшого при класифікації застосовується дихотомічний метод. Дослідники, зокрема, виділяють короткі та великі (або розгорнуті33) некрологи (класифікація за розміром / об’ємом), газетні та журнальні (класифікація за місцем публікації), офіційні та приватні (класифікація за ступенем офіційності), авторські та колективні (класифікація за кількістю авторів та/або підписантів), підписані та не підписані (класифікація за наявністю підпису/підписів).

У випадку із некрологом як специфічним жанром науковці також часто зважають й на місце публікації некролога у газеті (перша чи остання сторінка, оформлення тексту у рамку чи без неї, із фото/портретом чи без них) та журналі (на початку чи наприкінці числа, у спеціальному некрологічному розділі чи серед інших новин у хронікальному відділі тощо), поетику некролога, дотримання в некролозі всіх відповідних жанру риторичних формул та загальну узгодженість із тогочасним каноном, інколи – і на емоційний тон тексту34.

До речі, сам М. Грушевський як автор декількох десятків некрологів, опублікованих у журналах, чітко розрізняв написані ним тексти за розміром та обсягом поданої інформації, виділяючи некрологи, некрологічні (посмертні) згадки (замітки) та некрологічні звістки35.

Інколи при аналізі некрологів великого часового відрізку застосовується узагальнюючо-хронологічна класифікація. Так, дослідник некрологів радянського часу російський філософ Сергій Корсаков виділяє кілька стилів некрологів, що, на його думку, відповідають певному хронологічному етапу: стихійний (1920-ті рр.), особистісний (1930-ті рр.), помпезний (1940-ві – середина 1950-х рр.), перехідний (середина 1950-х – 1960-ті рр.), формальний, або класичний (середина 1960-их – 1980-ті рр.), романтичний (середина 1980-х – початок 1990-х) 36.

У власній класифікації російська дослідниця Галина Орлова спробувала відійти від описаної вище дихотомічної матриці. З-поміж усіх некрологів, опублікованих у радянський час, Г. Орлова виокремила політичний некролог. Його вона схарактеризувала як текст, створений на смерть особи, чия позиція описувалась у політичних категоріях – незалежно від статусу та професії померлого. У політичному некролозі дослідниця вичленила три обов’ язкові складника – повідомлення про смерть, коротку історію життя покійного, викладену з точки зору ідеальної на даний політичний момент біографіки, та формулу скорботи. Примітно, що Г.