Тема 5. Методи тлумачення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод

"Обов’язок "негайного" припровадження особи до судової інстанції, виражений англійським словом "promptly" і французьким словом "aussitot", явно відрізняється від менш суворої вимоги другої частини пункту 3 статті 5 щодо права на судовий розгляд упродовж "розумного строку" ("reasonable time"/"delai reisonnable") і навіть від вимоги встановлення законності без зволікання ("speedily"/"a bref delai"), яка міститься в пункті 4 статті 5. Термін "promptly" також з’являється в англійському тексті пункту 2 статті 5, де у французькому тексті використані слова "dans le plus court delai" (у найкоротший строк). Як зазначено в рішенні "Ірландія проти Сполученого Королівства" (від 18 січня 1978 року, серія A, № 25, с. 76, п. 199), термін "promptly" у пункті 3 статті 5 можна тлумачити як такий, що має ширший зміст, ніж термін "aussitot", який буквально означає "негайно". Отже, зіткнувшись із варіантами тексту нормативного договору, які є однаково автентичними, але не абсолютно однаковими, Суд має дати їм тлумачення у спосіб, який дозволяє, наскільки це можливо, узгодити їх і який найкращим чином відповідає меті та предметові цього договору…

Використання у французькому тексті слова "aussitot", з його обмежувальною конотацією негайності, підтверджує те, що ступінь гнучкості, яка мається на увазі в понятті "негайність", обмежена, навіть якщо супро-відні обставини жодним чином не можуть бути проігноровані для цілей оцінки за пунктом 3 статті 5. Тимчасом як негайність має оцінюватися в кожній справі залежно від її конкретних особливостей... у подібні особливості ніколи не можна вкладати такий зміст, який завдає шкоди самій суті права, гарантованого пунктом 3 статті 5, тобто зміст, який фактично скасовує обов’язок держави забезпечувати негайне звільнення особи чи її негайне припровадження до судової інстанції.

…Межі гнучкості в тлумаченні й застосуванні поняття "негайність" дуже невиразні. На погляд Суду, навіть найкоротший із даних чотирьох строків арешту, а саме – чотири дні й шість годин, проведені паном МакФадденом під вартою в поліції… виходить за рамки суворих обмежень стосовно часу, що його дозволяє перша частина пункту 3 статті 5. Надання конкретним особливостям цієї справи значення, що виправдовує такий тривалий строк тримання під вартою без припровадження до судді чи іншої особи, яка здійснює судову владу, було б неприйнятно широким тлумаченням чіткого значення слова "promptly", яке треба розуміти однозначно. Таке тлумачення означало б серйозне послаблення проце-дурної гарантії, закладеної у пункті 3 статті 5, на шкоду даній особі, і його наслідки завдали б шкоди самій суті права, передбаченого цим положенням. Отже, Суд доходить висновку, що ніхто із заявників не був припро-ваджений "негайно" до судової інстанції чи звільнений "негайно" після арешту. Той безсумнівний факт, що арешт і тримання заявників під вартою були здійснені з законною метою захисту всього суспільства від тероризму, не є сам по собі достатнім для твердження про те, що конкретних вимог пункту 3 статті 5 було дотримано"[8].

Наскільки значимим є зіставлення двох автентичних текстів Конвенції засвідчує і справа "Engel and others v. the Netherlands". У межах цієї справи виникло запитання – чи було втручання у право на свободу слова заявників "необхідним у демократичному суспільстві" для "охорони порядку" відповідно до п. 2 ст. 10 Конвенції. Заявники стверджували, що ця стаття передбачає можливість обмеження свободи слова з метою "охорони порядку" лише в поєднанні із "запобіганням злочинам", адже у французькому тексті Конвенції між цими поняттями знаходиться єднальний сполучник "et" ("і"). Однак Суд не погодився з цими аргументами, надавши перевагу в даному випадку англійському текстові Конвенції, де використовується розділовий сполучник "or" ("або"): "З урахуванням контексту та загальної структури статті 10, англійський варіант дає точніший орієнтир з цього питання. За цих умов Суд не вважає за необхідне вивчати питання про те, чи мали заходи відносно заявників своєю метою "запобігання злочину" на додаток до "охорони порядку"[9].

Слід зазначити, що хоча філологічне тлумачення є початковим етапом інтерпретації положень Конвенції, воно не є вирішальним і остаточним чинником тлумачення[10]. Для визначення точного змісту конвенційних норм Страсбурзький суд поряд із цим методом застосовує також інші способи тлумачення, про які йтиметься нижче.

Певні труднощі з тлумаченням Конвенції за допомогою філологічного методу можуть виникнути в українських суддів, оскільки вони орієнтуються (і це цілком зрозуміло) на український переклад Конвенції. Мається на увазі, по-перше, те, що терміни, які використовуються у вітчизняній юриспруденції, можуть мати дещо інший обсяг на відміну від аналогічних понять, характерних для англійської або французької мов. По-друге, необхідно звертати увагу на ймовірні помилки у перекладах (передусім, неофіційних), які можуть сильно змінити сенс тієї чи іншої норми Конвенції[11].

Способом подолання цих складнощів вбачається тлумачення Конвенції в контексті прецедентної практики Європейського суду з прав людини, який детально роз’яснив більшість положень Конвенції.