Тема 5. Методи тлумачення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод

Історичне (історико-політичне, історико-цільове) тлумачення полягає у з’ясуванні змісту правової норми шляхом звернення інтерпретатора до історичних умов її генезису, а також до цілей та мотивів, що зумовили введення цієї норми до системи правового регулювання. 

З огляду на мету цього способу тлумачення, що полягає в з’ясуванні сенсу юридичних норм виходячи з умов їхнього виникнення, інтерпретатор повинен брати до уваги джерела, "які знаходяться поза межами права"[12]: підготовчі документи, проекти відповідних актів, пояснювальні записки, доповіді, праці розробників документу, який тлумачиться, тощо. При цьому історичний метод тлумачення може застосовуватися як з метою реалізації правової норми відповідно до волі історичного законодавця, так і для того, щоб обґрунтувати необхідність динамічного підходу до тлумачення.  

Прикладом намагання Страсбурзького суду встановити справжні наміри Договірних Держав за часів прийняття Конвенції є справа "James and others v. the United Kingdom". Аргументуючи свою позицію, заявники, котрі скаржилися на порушення їхнього права на власність, стверджували, що посилання в другому реченні статті 1 Протоколу № 1 на "загальні принципи міжнародного права"[13] означає, що вимога негайної, адекватної та реальної компенсації за експропріацію майна іноземців, згідно з міжнародним правом, стосується також громадян даної країни. Однак Суд не погодився з позицією заявників, оскільки вона не відповідає намірам, які мали держави-учасниці (і насамперед Великобританія) при підписанні Першого Протоколу. 

До такого висновку Страсбурзький суд дійшов після того, як звернувся до матеріалів з підготовки Конвенції "Travaux preparatoires" ("Підготовчі документи") як додаткового засобу тлумачення відповідно до статті 32 Віденської конвенції про право міжнародних договорів. Як зазначено у рішенні Суду, при вивченні цих матеріалів виявляється, що пряме посилання на право компенсації, яке містилося в попередніх проектах статті 1 Протоколу № 1, було вилучено, передусім у зв’язку з протидією Сполученого Королівства та інших держав. Посилання на загальні принципи міжнародного права було згодом включене і стало предметом кількох заяв про те, що ці принципи захищають лише іноземців. Наприклад, коли Уряд Німеччини заявив, що він погодиться з таким формулюванням, якщо буде прямо визнано, що ці принципи означають зобов’язання виплачувати компенсацію в разі експропріації. Делегація Швеції зазначила, що ці принципи застосовні лише до відносин між державою та особами, які не є її громадянами. І згодом сторони погодилися, на прохання делегацій Німеччини та Бельгії, що із "загальних принципів міжнародного права, в їхній теперішній конотації, випливає зобов’язання виплачувати особам, які не є громадянами держави, компенсацію у випадках експропріації".

Більше того, у своїй резолюції (52) 1 від 19 березня 1952 року, якою Комітет міністрів ухвалив текст Протоколу № 1 та відкрив його для підписання, було прямо зазначено, що "у статті 1 [Протоколу № 1] загальні принципи міжнародного права, в їхній теперішній конотації, означають зобов’язання сплачувати особам, які не є громадянами держави, компенсацію у випадках експропріації". Таким чином, на думку Суду, указана резолюція, беручи до уваги всю історію цих переговорів, має розглядатися як явне свідчення того, що посилання на загальні принципи міжнародного права було включено не для застосування його до громадян даної держави. Зрештою Суд зробив висновок, що матеріали "Travaux preparatoires" не містять підтвердження стосовно тлумачення, на якому наполягали заявники[14].

Слід зауважити, що Європейський суд з прав людини використовує історичне тлумачення Конвенції не лише при статичному тлумаченні. Нерідко воно виступає додатковим аргументом при обґрунтуванні необхідності динамічного тлумачення, як наприклад у справах "Marckx v. Belgium"[15] та "Young, James and Webster v. the United Kingdom"[16]. У такому разі Страсбурзький суд доводить, що правові приписи, які тлумачаться, вже не відповідають загальновизнаним стандартам у галузі прав людини, а зміст деяких термінів, що використовуються в тексті Конвенції, із часом істотно змінився[17].

Водночас в окремих випадках застосування історичного методу тлумачення не дає змогу Суду знайти аргументи на користь того чи іншого варіанту тлумачення відповідної норми. Приміром, у справі "Pakelli v. Germany"[18] звернення до "Travaux preparatoires" не допомогло Судові встановити причини існування лінгвістичної різниці між англійським і французьким текстами статті 6 Конвенції[19]. 

 

 

Під телеологічним (цільовим) тлумаченням юридичних норм слід розуміти сукупність прийомів і засобів інтерпретаційної діяльності, спрямованих на з’ясування змісту правових приписів з урахуванням їх мети.

За справедливим висловом Б. Спасова, "відповідна мета мотивує створення юридичного нормативного акту, що дає підстави визначити її як керівну засаду при з’ясуванні вольового змісту даного акту, при поясненні сенсу правових нормативних вимог"[20]. Правомірність використання цільового методу тлумачення в дослідженні права обґрунтувала Т.Я. Насирова, котра виходить з того, що: 

право є цілеспрямованою системою; 

єдність цієї системи забезпечується також з урахуванням цілей чинних нормативно-правових актів у всій правотворчій діяльності; 

мета має важливе значення як для стабільності, так і для функціонування правової системи; 

цілі являють собою неподільну ієрархічну систему, якій властива певна стабільність, що дозволяє достатньо точно встановити мету норми, яка аналізується; 

встановлення цілей закону охоплюється призначенням процесу тлумачення права та входить до його основних функцій; 

мета – важливий критерій тлумачення змісту правових норм; 

без пізнання мети закону не може бути плідної практичної роботи з його реалізації[21]. 

Особливість цільового способу тлумачення полягає у тому, що його застосування є