Теоретичні основи конфліктологічної компетентності вчителя

▪ учитель-учні, або педагогічні конфлікти – конфлікти, що виникають в процесі навчання і виховання.

Аналіз педагогічної практики, наукових праць (А. Анцупов, Є. Богданов, А. Гусєва, П. Куконков та ін.) дозволяють зробити висновок, що вчитель є однією з головних діючих осіб конфліктів у школі [13, 35, 74, 133].

Результати наших опитувань учителів свідчать, що частіш усього (44, 6%) в них відбуваються конфлікти з адміністрацією школи (директором або завучем). Це посередньо підтверджуються результатами вивчення 1000 конфліктів у взаєминах державних службовців, що проведено А. Анцуповим: зіткнення “по вертикалі” (конфлікти “начальник – підлеглі”) складають 78% від загальної кількості конфліктів у колективі [13].

Друге місце за частотою виникнення посідають конфлікт з учнями (25, 4%), потім йдуть конфлікти з колегами (20, 4%) і з батьками (9, 6%). Отримані нами дані узгоджуються з результатами досліджень А. Гусєвої й її співробітників, які виявили такі думки педагогів про те, хто найчастіше є опонентом учителю в конфлікті: адміністрація школи – 35, 5%; учні – 24, 8%; колеги – 22, 5% (конфлікти між учителями-предметниками – 15%, між молодими вчителями і педагогами зі стажем – 7, 5%) ; батьки – 14, 3% [74].

На відміну від організаційних конфліктів, що відбуваються між дорослими людьми, педагогічні конфлікти мають специфічні особливості, які, на думку М. Рибакової, визначаються такими основними моментами [222]:

• професійна відповідальність учителя за педагогічно правильне розв'язання проблемної ситуації: адже школа – модель суспільства, де учні засвоюють соціальні норми стосунків між людьми;

• учасники конфліктів мають різний соціальний статус (учитель – учень), чим і визначається їх різна поведінка в конфлікті;

• різниця у віці та життєвому досвіді учасників розводить їх позиції в конфлікті, породжує різну ступінь відповідальності за помилки при їх розв'язанні;

• різне розуміння подій та їх причин учасниками (конфлікт „очами вчителя” і „очами учня” бачиться по-різному), тому вчителю не завжди легко зрозуміти глибину переживань дитини, а учню – справлятися зі своїми емоціями, підкоряти їх розуму;

• присутність інших учнів при конфлікті робить їх зі свідків учасниками, а конфлікт набуває виховний зміст і для них; про це завжди приходиться пам'ятати вчителю;

• професійна позиція вчителя в конфлікті зобов'язує його брати на себе ініціативу в його розв'язанні й на перше місце ставити інтереси учня як особистості, що формується;

• будь-яка помилка вчителя при розв'язанні конфлікту породжує нові ситуації й конфлікти, в котрі включаються інші учні;

• конфлікт у педагогічній діяльності легше запобігти, ніж успішно розв'язати.

Важливою ознакою будь-якого конфлікту є його наслідки. За наслідками конфлікти можуть бути конструктивними і деструктивними, або неконструктивними [72, 150]:

▪ конструктивні конфлікти стимулюють членів шкільного колективу до здорового суперництва і сприяють удосконаленню взаємин усіх членів колективу в інтересах виконання поставлених завдань;

▪ деструктивні (неконструктивні) – конфлікти, що руйнівним чином впливають на стан морально-психологічного клімату в колективі, перешкоджають нормальному функціонуванню його членів.

Таке розрізнення необхідне, оскільки в сучасній психології визнається подвійність природи конфлікту, його негативних (деструктивних) та позитивних (конструктивних) функцій і загальною тенденцією сучасної науки і практики є перетворення деструктивних конфліктів у конструктивні [72; с. 70].

Отже, конфлікт можна розглядати в функціональному аспекті. У конфліктологічній літературі (А. Анцупов, Н. Гришина, І. Коваль, Г. Ложкін та ін.) проведено детальний аналіз функцій конфліктів [14, 72, 116, 150]. Науковцями зазначається, що конструктивними аспектами конфлікту є усунення суперечностей у стосунках, послаблення психічної напруженості, сприяння розвитку особистості й згуртуванню колективу, поліпшення якості діяльності, активізація соціального оточення, висвітлення нерозв'язаних проблем, актуалізація гуманістичних цінностей тощо. Негативний вплив конфлікту полягає в тому, що він погіршує настрій, соціально-психологічний клімат, знижує ефективність спільної діяльності, призводить до руйнування міжособистісних стосунків, викликає хвороби, погіршення індивідуальної діяльності, закріплення соціальної пасивності тощо.

Слід зазначити, що конфлікти в загальноосвітніх навчальних закладах найчастіше мають деструктивну функцію, справляючи негативний вплив на взаємини, заважаючи нормальному функціонуванню суб'єктів педагогічного процесу, знижуючи його ефективність [13, 35, 137].

Необхідно також розрізняти конфлікти за факторами (об'єктивні чи суб'єктивні), що їх спричинили. З огляду на це можна виділити [35]:

• ділові конфлікти – орієнтація в конфлікті на об'єкт (тобто в його основі лежать об'єктивні фактори) ; такі конфлікти, як правило, успішно й швидко розв'язуються;

• емоційні конфлікти – зазвичай базуються на складних міжособистісних стосунках та інших неявних суб'єктивних факторах (орієнтація на предмет). Такі конфлікти відбуваються в різному ступені емоційного розпечення, зазвичай деструктивні, розв'язуються складно.

Необхідно зазначити, що характерною особливістю конфліктів, що виникають у школі, як зазначають Є. Богданов і В. Зазикін, є їхня надзвичайно висока емоційність; орієнтація скоріш на предмет, ніж об'єкт; великі складності взаємодії у постконфліктній ситуації, котра часто є живильним середовищем розгортання нових конфліктів. Часто саме сильні та важко керовані емоції є головним регулятором поведінки і стосунків опонентів, знижуючи рівень їх об'єктивності в оцінках. Учасників таких конфліктів характеризують жорстке відстоювання своєї позиції, небажання йти на компроміси, надмірна дидактичність, прагнення неодмінно