Теоретичні основи конфліктологічної компетентності вчителя

▪ нормативний (деонтологічний) – знання корпоративних етичних норм поведінки і відношень, слідування їм;

▪ комунікативний – уміння здійснювати ефективне спілкування з учасниками конфлікту з урахуванням їх особистісних особливостей і емоційних станів.

Хоча термін “конфліктологічна компетентність”, як зазначалося вище, є достатньо новим, мова про необхідність формування даної підструктури особистості в структурі професіоналізму людини, йде давно.

Отже, формування конфліктологічної компетентності педагога необхідно розглядати в контексті розвитку професійно-педагогічної компетентності вчителя.

Як свідчить аналіз психолого-педагогічних джерел, уживання категорії “професійна компетентність учителя” пов'язано з уведенням у науковий обіг (наприкінці 60 – початку 70-х у західній, а наприкінці 80-х років минулого століття у вітчизняній літературі) поняття “компетентнісний підхід” (Н. Авдєєва, А. Андрєєв, В. Болотов, Є. Бондаревська, В. Введенський, С. Гончаренко, І. Гушлєвська, В. Загвоздкін, О. Камишанченко, В. Краєвський, В. Лозова, Л. Луценко, В. М'ясників, О. Овчарук, О. Пометун, Дж. Равен, О. Савченко, В. Серіков, А. Хуторський, Е. Шорт, І. Ящук та ін.) [3, 8, 39, 40, 53, 75, 88, 103, 119, 124, 152, 165, 182, 202, 210, 216].

Це обумовлено тим, що на сьогодні як основний вектор розвитку освіти в усіх країнах приймається парадигма компетентностей, на які слід орієнтуватися, визначаючи якість освіти й якість підготовки учнів. Використання компетентнісного підходу базується на розумінні того, що прогрес людства залежить не стільки від економічного росту, скільки від рівня розвитку особистості, що передбачає перехід від класичного поняття “людські ресурси” до концепції “компетентності людини” [124].

Як зазначає О. Пометун, під компетентісним підходом необхідно розуміти “спрямованість освітнього процесу на формування та розвиток ключових (базових, основних) і предметних компетентностей особистості”. Результат такого процесу – формування загальної компетентності людини, що є сукупністю ключових компетентностей, інтегрованою характеристикою особистості [202].

Зокрема, Радою Європи (1996) такою сукупністю ключових компетентностей, яких повинна набути кожна молода особистість, визначено [264]:

• політичні й соціальні, що дозволяють їй толерантно ставитися до інших точок зору, мирним шляхом розв'язувати будь-які конфліктні ситуації;

• міжкультурні, котрі дозволяють особі жити в умовах багатокультурного суспільства й поважно ставитись до інших народів і їхніх традицій;

• комунікативні, які дозволяють людині результативно спілкуватися з іншими людьми;

• інформаційні, що відбивають міру опанування інформаційних технологій;

• самоосвіти, через які реалізується прагнення молодої особи активно самовдосконалюватися протягом усього життя.

Результатом багаторічної дискусії навколо сутності компетентностей представниками Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) визначено три категорії ключових компетентностей [119]:

• автономна діяльність: здатність захищати й дбати про відповідальність, права, інтереси та потреби інших; здатність складати й здійснювати плани і особисті проекти; здатність діяти у значному/широкому контексті;

• інтерактивне використання засобів: здатність інтерактивно застосовувати мову, символіку та тексти; здатність використовувати знання та інформаційну грамотність; здатність застосовувати (нові) інтерактивні технології;

• уміння функціонувати в соціально гетерогенних групах: здатність успішно взаємодіяти з іншими; здатність співпрацювати; здатність розв'язувати конфлікти.

Зрозуміло, що питання розвитку в учнях сукупності компетенцій потребує відповідного рівня професійної компетентності вчителя.

Аналіз державних документів щодо освіти, наукових джерел свідчить, що поняття “компетентність” в останнє десятиріччя стало одним з найуживаніших понять. Проте воно перемежовується і часто є синонімом традиційних понять (кваліфікація, професійна готовність тощо).

У зв'язку з цим постає питання: як співвідносяться такі поняття, як “професійна готовність”, “професійна компетентність”, а також “кваліфікаційна характеристика”, “професіограма особистості”, “професійна майстерність”, “професійні здібності”, що, з одного боку, характеризують тим чи іншим чином професію вчителя, з іншого боку, мають специфічні змістовні відтінки і використовуються в різних контекстах.

Так, якщо професіограма – це ідеальна модель учителя, взірець, еталон, в якому представлені основні якості особистості, якими повинен володіти вчитель; знання, уміння, навички для виконання ним професійних функцій [52], то педагогічна майстерність – це найвищий рівень педагогічної діяльності, вияв творчої активності особистості педагога [193].

Найбільш близькими між собою є категорії “професійна готовність” і “професійна компетентність”, але вони не тотожні, як не тотожні внутрішній потенціал і його реалізація на практиці. Якщо готовність є певною характеристикою потенційного стану, що дозволяє вчителю “ввійти в професійне співтовариство і розвиватися в професійному відношенні” [238; с. 24], то компетентність може виявитися лише в реальній діяльності, перевтілюючись із внутрішнього у зовнішнє.

На наш погляд, професійна компетентність має найбільш широкий зміст, ніж вище зазначені поняття й об'єднує категорії “професіоналізм”, “кваліфікація”, “професійні здібності” тощо.

Необхідно зазначити також, що поняття “компетенція” і “компетентність” часто ототожнюються, немає чіткого загальноприйнятого їх розведення – можна зустріти словосполучення “ключові компетенції” й “ключові компетентності”. Так, з використанням терміна “компетентність” у Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ ст. сформульовано одне з провідних завдань формування особистості; у державних документах (стандартах) підготовки фахівців – вимоги не лише до викладача (вчителя), а й до студента (учня). Водночас до державних документів уводиться і категорія “компетенція”, як, зокрема, в Державному стандарті базової і повної середньої освіти.

Експертами країн Європейського Союзу (2004) компетентність трактується як “здатність застосовувати знання і вміння ефективно й творчо в міжособистісних відносинах... і в професійних ситуаціях” [119; с. 8].