Теорія держави і права

Казуальне, що є обов’язковим при розгляді конкретної справи.

Неофіційне тлумачення – здійснюється посадовими та фізичними особами, які не мають права на офіційне тлумачення і є необов’язковим для органів, що застосовують норми. Існує у двох різновидах:

Доктринальне, що визначається як науковий аналіз статей закону (науково-практичні коментарі);

Повсякденне, що здійснюється в процесі адвокатської практики, консультування та громадянами.

 

 

Принципи права – це його основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення права. Принципи права за своєю сутністю є узагальнені відображення об’єктивних закономірностей розвитку суспільства, людства в цілому. Притаманна принципам властивість універсального та абстрактного засвоєння соціальної дійсності зумовлює їх особливу роль у структурі правової системи, механізмі правового регулювання, правосвідомості та ін.

Принципи права:

Визначають нормоутворюючу і правозастосовну діяльність;

Координують функціонування механізму правового регулювання;

Є критеріями оцінки правності (правової природи) рішень органів держави і дій громадян;

Формують правове мислення і правову культуру;

Цементують систему права.

Форми існування принципів права різноманітні:

• У вигляді вихідних засад правових теорій і концепцій;
• Я к  правові орієнтації суб’єктів права;
• У вигляді змісту правових норм чи їх угруповань;
• У вигляді вимог правового регулювання;
• У вигляді правових цінностей та ін.

 

 

 

 

 

Правові принципи у формально-юридичному аспекті знаходять своє відображення у нормах права завдяки їх формулюванню в статтях нормативно-правових актів чи деталізацію у групі норм права і відображення у відповідних статтях нормативно-правових актів.

 

Призначення правових принципів полягає у тому, що вони:

• Здійснюють універсальне і узагальнене закріплення основ суспільного ладу;
• Забезпечують одноманітне формулювання норм права та їх вплив на суспільні відносини у формі правового регулювання та інших видів правового впливу (інформаційного, ціннісно-орієнтаційного, психологічного, системостворюючого та ін.).

Залежно від функціонального призначення і об’єкта відображення принципи права поділяються на соціально-правові і спеціально-правові.

Соціально-правові принципи відображують систему цінностей, що властиві суспільству і мають чи повинні мати правову форму виразу і забезпечення (домінування загальнолюдських цінностей над інтересами класів, націй і т.ін., єдність суспільних і особистих інтересів).

Спеціально-правові принципи узагальнюють засади формування та існування власне права як специфічного соціального явища. Поділяються на:

Загальноправові принципи:

1. Принцип гуманізму – домінування у формуванні і функціонуванні правової системи невід’ємних природних прав і свобод людини;
2. Принцип рівності громадян пред законом – всі громадяни незалежно від національної, статевої, релігійної й іншої належності, посадового стану мають рівні загальногромадянські права і обов’язки, несуть рівну відповідальність перед законом;
3. Принцип демократизму – право, законодавство адекватно відображують волю народу, формуються через безпосередню і посередню форми демократії;
4. Принцип законності (правності) – здійснення всіх правових форм діяльності держави, функціонування громадянського суспільства, громадян на основі і у відповідності з нормами права, природними правами і обов’язками людини;
5. Принцип взаємної відповідальності держави і особи – не тільки особа відповідальна перед державою, але й держава перед особою. Вони пов’язані взаємними правами і обов’язками.
6. Міжгалузеві принципи – діють не в усіх галузях права, а в певних їх групах (принцип здійснення правосуддя тільки судом);
7. Галузеві принципи – притаманні окремим галузям права;
8. Принципи інститутів – їх дія обмежена предметом їх регулювання.

 

 

Соціальне призначення права, цого місце і роль у системі соціального нормативного регулювання відображується у його функціях – основних напрямках впливу права на суспільні відносини.

Функції права поділяються на соціальні і спеціально-юридичні.

Соціальні функції права – це напрямки взаємодії права та інших соціальних явищ як єдності форми і змісту. Так праву притаманні:

• ідеологічна;
• економічна;
• політична функції та ін.

 

 

Спеціально-юридичні функції права – це напрямки власне правового впливу на суспільні відносини. У цьому випадку виділяють:

Регулятивна функція – як об’єкт свого впливу має нормальні, позитивні, корисні суспільні відносини, які право впорядковує шляхом:

• закріплення сталих, розвинутих відносин в нормативних актах, у такий спосіб гарантуючи їх недоторканність (статична функція);
• заохочення, стимулювання розвитку тих суспільних відносин, що, відображаючи певні соціальні цінності, знаходяться на етапі свого становлення (динамічна функція).

Охоронна функція – спрямована на захист позитивних суспільних відносин шляхом усунення соціальнно шкідливих і небезпечних діянь людей і їх об’єднань, відновлення порушених прав суб’єктів.

 

 

Правосвідомість – це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення правової дійсності у поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, його місце і роль щодо забезпечення свободи особи та інших загальнолюдських цінностей.

Правосвідомість відбиває різні види суспільних відносин (економічних, політичних, духовних іт.д.), що відображуються також в інших формах суспільної свідомості. Тому правосвідомість активно взаємодіє з ними, взаємозбагачуючись.

Правосвідомість суспільства складається з трьох елементів:

• Ідеологічних;
• Психологічних;
• Поведінкових.

 

 

Правова ідеологія – це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, які відображують теоретичне відношення суспільства до права, державно-правового розвитку, правових режимів, упорядкування суспільних відносин. Сучасна правова ідеологія включає в себе, зокрема, концепцію поділу влад, визнання пріорітету загальнолюдських цінностей над інтересами окремих верств суспільства і, відповідно, домінування загальновизнаних норм міжнародного права над нормами внутрішнього права, теорії