Предмет:
Тип роботи:
Інше
К-сть сторінок:
60
Мова:
Українська
можливої та необхідної поведінки фізичних, юридичних та посадових осіб;
b)Законодавче закріплення гарантій реалізації прав та виконання обов’язків;
c)Єдине розуміння та застосування правових приписів;
d)Поширення правових приписів на всіх без виключення суб’єктів.
Важливого значення для розуміння законності мають вимоги законності – основні начала, що характеризують її зміст та значення.
- Верховенство закону, що характеризує вищу юридичну силу акту представницького органу чи референдуму в системі нормативних актів;
- Єдність законності – наявність єдиної мети правотворчої та правозастосовчої діяльності (регулювання суспільних відносин), а також визнання формальної юридичної рівності суб’єктів;
- Реальність законності – досягнення фактичного виконання вимог, що вміщені в правових нормах, у правовідносинах та невідворотність відповідальності за порушення закону;
- Доцільність законності – вибір законних варіантів здійснення правотворчої та правозастосовчої діяльності, які є найбільш ефективним та економічним шляхом досягнення мети правового регулювання.
72. Гарантії законності.
Стан законності в державі безпосередньо залежить від комплексу факторів, що характеризується як “гарантії законності”.
Гарантії законності – система засобів, за допомогою яких у суспільному житті впроваджується, охороняється та відновлюється законність.
Гарантії законності поділяють на дві групи:
- Загальносоціальні гарантії, що забезпечуються суспільством та визначаються як політичні, економічні та ідеологічні;
- Спеціально-юридичні гарантії – спеціальні засоби реалізації, охорони та відновлення законності.
Вказані гарантії класифікують за п’ятьма критеріями.
І. За суб’єктами застосування:
- Парламентські;
- Президентські;
- Судові;
- Адміністративні;
- Контрольні.
ІІ. За характером юридичної діяльності:
- Діяльність парламенту як гаранта прийняття Конституції та законів;
- Діяльність Президента як гаранта реалізації та охорони законів;
- Діяльність Уряду як гаранта конкретизації та виконання законів;
- Діяльність суду як гаранта захисту законів;
- Діяльність правоохоронних органів як гаранта охорони законів;
- Діяльність прокуратури як гаранта забезпечення режиму законності.
ІІІ. За напрямками:
- Конституційні гарантії, що визначають зміст гарантій законності;
- Процесуальні гарантії, що визначають процес здійснення конституційних гарантій.
IV. За змістом:
- Розвинутість системи права;
- Непротирічність законодавства;
- Ефективна система нагляду за законністю;
- Наявність ефективних засобів примусу, що забезпечують відновлення порушеного права.
V.За статусом:
- Превентивні, що сприяють попередженню порушення закону;
- Охоронні – передбачені законом заходи примусового впливу;
- Каральні – реальна можливість застосовування до порушників передбачених законом заходів.
73. Поняття, необхідність та значення тлумачення.
Недосконалість нормативних актів передбачає необхідність їх тлумачення.
Тлумачення – діяльність органів держави, посадових та фізичних осіб, що здійснюється з метою уяснення та пояснення змісту правової норми.
Уяснення змісту відбувається суб’єктом (для себе), а пояснення – для інших.
Необхідність тлумачення викликана:
- Існуванням права в загальній формі, що адресується невизначеному колу осіб, що вимагає пояснення в процесі конкретизації;
- Наявністю особливостей правових приписів, що визначаються їх лаконічністю, абстрактністю та наявністю спеціальної термінології;
- Недосконалістю юридичної техніки, що характеризується наявністю норм, які мають незакінчений зміст (…в інших випадках, передбачених законом);
- Необхідністю пристосування нормативних актів, що мають тривалу історію існування, до об’єктивних змін в життєдіяльності суспільства.
Значення тлумачення.
- Сприяє правильній реалізації правових приписів всіма суб’єктами права;
- Сприяє забезпеченню принципу законності, бо забезпечує єдине розуміння та застосування норми;
- Дає можливість ліквідувати неточності в законодавстві;
- Дає можливість заповнити прогалин в праві.
74. Способи тлумачення.
Способи тлумачення – це система прийомів мислення та діяльності, що використовується для визначення змісту правової норми.
Основними способами тлумачення є:
- Граматичний – уяснення змісту норми шляхом аналізу її словесного формулювання. Цей спосіб характеризує значення слів, їх взаємозв’язки та значення граматичних знаків;
- Систематичний, що являє собою пояснення змісту норми шляхом встановлення її зв’язку з іншими нормами в системі права. Норма, що найбільш пов’язана з тією, що тлумачиться, визначається як засіб встановлення її змісту;
- Логічний – надає можливість визначити зміст норми як логічно завершеного явища за допомогою таких прийомів як абстрагування, аналогія, логічне перетворення та аргументи від протилежного;
- Історичний – визначає зміст норми через характеристику конкретних історичних умов її прийняття;
- Спеціально-юридичний – надає можливість визначити зміст спеціальних юридичних термінів та правової техніки;
- Функціональний – визначає зміст припису через аналіз факторівта умов, в яких функціонує норма, а також факторів, що впливають на її зміст.
75. Види тлумачення.
Тлумачення класифікують на різновиди за двома критеріями.
І. За обсягом:
Буквальне – зміст норми співпадає з словесним її виразом в статті;
Поширювальне – зміст норми є ширшим її словесного виразу;
Обмежувальне – зміст статті вужчий її словесного виразу.
ІІ. За суб’єктами:
Офіційне – здійснюється уповноваженими на це органами держави та має обов’язковий характер в процесі застосування права.
В свою чергу офіційне тлумачення поділяється, в залежності від суб’єктів, на:
Аутентичне, що здійснюється органом, який прийняв акт;
Легальне – засноване на спеціальному дозволі держави на тлумачення. Загальнообов’язкове тлумачення змісту дає орган, який дану норму не встановлював, але відповідним чином на це уповноважений;
Нормативне, що є обов’язковим в процесів вирішення всіх справ даного виду (Постанови Пленуму