Теорії природного права на різних етапах його становлення та розвитку

Природне право як система норм (у вузькому розумінні) – це та сума законів природи і біологічного розвитку людини, які забезпечують функціонування Всесвіту.

Природне право як система норм (у широкому розумінні) – це сума духовно-моральних чеснот, яких повинна дотримуватись людина у підтриманні онтологічних принципів світового порядку з постійним обґрунтування власної свободи з метою активного гармонійного самозбереження у Всесвіті.

Природне право як наука (у вузькому розумінні) – це вчення про правову обґрунтованість і гарантії державного й міжнародного захисту прав людини, нації та інших суб’єктів суспільного життя в існуючій політичній системі.

Природне право як наука (у широкому розумінні) – це вчення про філософію правової культури, правову красу для морального обґрунтування свободи людини у правовому просторі.

Взагалі існує багато визначень природному праву, але всі вони мають загальну основу та ідеї. Різні вчені визначають поняття природного права по- різному. За Алексеєвим С. С., природне право – це є обумовлені природним і соціально-природним середовищем вимоги та ідеали, які, переломившись за допомоги розуму, через правосвідомість, її культурні риси, набувають характеру ідей розуму, а звідси і правового обрису. Отже, стрижень ідеї природного права – вимоги життєдіяльності людей як розумних істот. Але як такі, що випливають із природного середовища, – це ще не правові вимоги. Щоб набути правового характеру, вони мають переломитися через правосвідомість, насамперед розуміння права в широкому значенні цього слова. Тільки тоді вимоги, що випливають із природного середовища, набувають образу правових. Такі правові вимоги і складають безпосередній зміст природного права.

Вчений Нерсесянц В. С. визначає інше поняття природного права, а саме те, що природне право – це ззовні надане людині, вихідне для цього місця й часу право, як вираз об´єктивних цінностей і вимог людського буття, є єдиним та безумовним першоджерелом правового сенсу та абсолютним критерієм правового характеру всіх людських установ. Отже, зміст природного права полягає в єдності людини з природою. Дотримання законів природи не заперечує ефективну життєдіяльність людини, а недотримання порушує цілісність Всесвіту, завдаючи тим самим шкоди власному здоров’ю. Про це свідчать як доля людини, яку, до речі, формує сама людина та попереднє покоління в основному близьких людей, так і її успіхи в житті. Природне право є елементом людської культури, що виконує функцію об’єднання суспільства у соціально-правову цілісність, природне право є базовою основою для створення морально-правового конструкта правової поведінки соціального суб’єкта. Найважливішою рисою природного права є його універсальна нормативність, що виявляється в наказовій, зобов’язувальній, імперативній формі його суджень. Ця універсальна наказовість має безособово-авторитарний характер. Норми природного права, маючи максимально широке, універсальне значення, адресовані до всіх, без винятку, правоздатних суб’єктів і закликають відповідати сформульованим у них приписам, якщо ті відповідають вимогам вищої, абсолютної справедливості. Ці вимоги категоричні в тому сенсі, що не залишають можливості для сумнівів і коливань. Вони гарантують індивідуальній правосвідомості вищу правоту, якщо її власник діятиме в належному напрямі.

 

 

Протягом того часу, як розвивалось природне право, формувались і його основні ідеї. Основне формулювання полягає в тому, що права людини мають пріоритет перед інтересами держави, людина народжується з набором природжених прав, які не повинні відчужуватися державою. Держава і утворюване нею позитивне право повинне захищати природні права людини. Природно-правова концепція розвинулась, завдяки наголосу на правах людини як природжених правах, стала підґрунтям для розвитку принципу верховенства права, формулювання міжнародних стандартів прав людини.

Загальні ідеї:

Право має духовне начало.

Тобто право з’являється у людини з моменту народження людини та вже закладене в її розум.

Право нетотожне закону і є вищим за закон.

Означає, що природне право має вищу цінність. Загальнолюдські ідеали переважають над державними інтересами. І тут ми бачимо чітке розмежування на природне право та право позитивне. І з цієї ідеї виходить, що позитивне право існує тільки для того, щоб захищати та закріплювати норми природного права.

Право виникає природним шляхом.

Це значить, що природне право виникло саме по собі, з природи. Тобто природне право не дане нам Богом, та не наділене якимись надприродними ознаками.

Право виникло історично раніше від держави та законодавства.

Тобто спочатку виникло право, а вже потім пізніше – держава. Але цьому праву потрібен був захист. Тому люди відмовились від можливості самостійно захищати свої права і домовились утворити державу, яка має право видавати закони і супроводжувати їх санкціями.

Право покликане захищати свободу і рівність людей, їхні невід’ємні права.

Тобто право за допомогою держави захищає природні права людини, які визначаються найвищою цінністю. Природне право базується на рівності та свободі всіх людей. Незалежно від раси, національності, віку, статі. Природне право закріплене