Теорії природного права на різних етапах його становлення та розвитку

Таким чином, у підсумку саме обмін і договір виступають, відповідно до концепції Гоббса, передумовами встановлення миру в людській душі. Абсолютна влада держави – ось, на думку Гоббса, гарант миру і реалізації природних законів. Вона примушує індивіда виконувати їх, видаючи громадянські закони. Якщо природні закони пов'язані з розумом, то громадянські спираються на силу. Однак за своїм змістом вони однакові. Будь-які довільні вигадки законодавців не можуть бути цивільними законами, бо останні по суті і є природними законами, але тільки підкріплені авторитетом і могутністю держави. Їх не можна ні відміняти, ні змінювати простим волевиявленням держави. Ставлячи громадянські закони в таку сувору залежність від природних, Гоббс хотів, мабуть, направити діяльність держави на забезпечення розвитку нових, буржуазних суспільних відносин. Але навряд чи він мав при цьому намір підпорядкувати державну владу праву. Держава створюється людьми для того, щоб з його допомогою покінчити з «війною всіх проти всіх», позбутися страху незахищеності й постійної загрози насильницької смерті. Шляхом взаємної домовленості між собою, індивіди довіряють єдиній особі верховну владу над собою. Держава і є цією особою, яка використовує силу й засоби всіх людей так, як вона вважає за необхідне для їх миру і загального захисту. Носій такої особи – суверенний. Суверенно володіє верховною владою, а будь-який інший є його підданим. Так зображує Гоббс виникнення держави. Держави, що з'являються на світ з допомогою фізичної сили, мислитель відносить до заснованих на придбання, до них він особливої прихильності не виявляє. Про які б різновиди і форми держави не йшла мова, влада суверенна в ньому, за Гоббсом, вона безмежна: велика настільки, наскільки це взагалі можна собі уявити. Той, кому вручена верховна влада, не пов'язаний ні цивільним законом, ні ким би то не було з громадян. Суверенний сам видає й відміняє закони, оголошує війну та укладає мир, розбирає і вирішує спори, призначає всіх посадових осіб. Прерогативи суверенного неподільні. «Ділити владу держави – означає руйнувати її, оскільки розділена влада знищує себе». Влада суверенного є фактично його монополія на життя і смерть підвладних, причому все, що б верховний представник не зробив по відношенню до підданого під яким би то не було приводом, це не може вважатися несправедливістю або беззаконністю у власному сенсі. Піддані ж по відношенню до верховної влади прав не мають, і тому вона не може бути по праву знищена людьми, що погодилися її встановити.

Концепція Гоббса про абсолютність державної влади цінна відкритим і ясним вираженням досить типового для певного значення ідеології уявлення про основну гідність держави. У творах Гоббса йдеться «про обов'язки суверенного». Всі вони, як вважає мислитель, містяться в одному положенні: благо народу – вищий закон.

 

 

 

Одним з напрямів релігійної філософії є неотомізм, що сформувався в 70-ті роки XIX ст. під впливом рішень І Ватиканського собору (1869-1879 рр.). Неотомізм відроджує схоластичну систему філософа XIII ст. Фоми Аквінського. Відродження томізму було проголошено Енциклікою папи Лева XIII в 1879 р. Нині неотомізм – офіційне філософське вчення Ватикану. Неотомізм уважається офіційною філософською доктриною католицизму, що відроджує й модернізує вчення Ф. Аквінського, поєднуючи його з близькими за змістом філософськими системами XIX-XX ст. Найбільшого поширення неотомізм набув у Франції, Бельгії, Італії, ФРН, Іспанії, а також у США.

У неотомізмі чітко розрізняються дві течії: одна з них – «суворий томізм» – претендує на збереження недоторканим вчення Фоми, вважаючи, що в ньому містяться відповіді на всі філософські питання; друга – власне неотомізм – дотримується гасла «старе збагачується новим». Йдеться не про те, щоб узяти систему святого Фоми і внести її такою, як вона є, у потік сучасної релігійної думки, а модернізувати її шляхом звернення до вчення Канта та інших новітніх шкіл західної думки.

Його представники Ж. Дабен, В. Катрайн, Ж. Марітен, стверджували, що першоджерелом усього буття, в тому числі держави й права, є Бог, а всесвіт поєднує в собі два аспекти: духовний і похідний від нього – матеріальний.

Як і їхній видатний попередник Фома Аквінський, вони вважали, що держава і право є результатом Божого втручання, первинності духовних засад.

Носієм природно-правового буття є природа людини. Правові настанови Бога віддзеркалюються в розумі людини і за допомогою незалежної волі втілюються в її діях задля досягнення обраної мети. Взагалі, абсолютні й вічні принципи природного права, такі як свобода, справедливість, благо, солідарність і под., є вічними принципами, що переходять до людини від Бога.

Тому позитивне право, що твориться державою й закріплюється в законах, має відповідати цим Божим принципам,