Теорії природного права на різних етапах його становлення та розвитку

Предмет:

Тип роботи:

Курсова робота

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

Саме повна свобода спокушує порушення вказаних правил поведінки. Ідея свободи – одна з головних у філософії Дж. Локка. Нею заміщено всі елементи його філософської системи. Основу політико-правової теорії Локка становить концепція невід’ємних, природою даних прав особистості. У «Трактаті про державне правління» він зазначає, що такими правами є передусім право на життя, свободу і власність. Це ті фундаментальні права, що їх індивіди визначають одне за одним у «природному стані» і заради збереження та гарантування яких згодом утворюється держава. Отже, свобода розглядається англійським філософом як одне з фундаментальних прав людини, яке полягає у праві на вільний вибір, покладання життєвих цілей. Ці всі права взаємозалежні між собою, передбачають одне одного. Для Локка була єдність свободи та природного права. Свобода є основою всього іншого. Людина має необмежену свободу розпоряджатися своєю особистістю і власністю, проте ця необмежена свобода не має нічого спільного зі сваволею. Людина, наприклад не має права себе вбити, оскільки це б суперечило природному праву на життя, закону самозбереження. І тут ми торкаємося важливої теми співвідношення закону і природного права. За Локком свобода немислима поза законом. Він не погоджується з таким поняттям свободи, що свобода – це право кожного жити, як йому заманеться. Необмежена і повна свобода властива людині від природи та не може суперечити законам природи. Як така вона можлива лише в її межах. Оскільки беззаконна свобода врешті-решт заперечує саму себе. Закон же, навпаки, відкриває шлях до її реалізації. У своєму природному прагненні до щастя люди, переконує він, не змогли б досягти своєї мети без закону, який охороняє їх. Метою закону є не знищення, а збереження і розширення свободи. Лише за цих умов виправдовується існування самої держави, сенс якої – забезпечення природних прав і свобод людини. Локк перший почав говорити про законодавство, яке не пригнічує, а забезпечує її права. Новий задум Локка полягав у досягненні того, щоб громадянський закон втілив у собі вимоги природного закону, надав їм необхідного визначення і забезпечив їх публічно-владним захистом. Мислитель прагнув забезпечити дію закону природи і невідчужуваних прав і свобод людини опосередковано – саме через громадянські закони. Його політико-правове вчення відіграло і продовжує відігравати суттєву роль у розвитку і реалізації ідей правової держави, поділу влади, невід´ємних прав і свобод людини. Політичне вчення Дж. Локка було найповнішим виявом ідеології ранньобуржуазних революцій, що склала основу класичного лібералізму.

2.3. Погляди Гоббса

В основу своєї теорії про державу і право Т. Гоббс вмістив певне уявлення про природу індивіда. Він вважає, що спочатку всі люди створені рівними у відношенні фізичних і розумових здібностей і кожен з них має однакове з іншими право на все. Однак людина ще й істота глибоко егоїстична, захоплена жадібністю, страхом і честолюбством. Оточують її лише заздрісники, суперники, вороги. «Людина людині – вовк». Звідси фатальна неминучість в суспільстві «війни всіх проти всіх». Мати право на все в умовах такої війни – значить фактично не мати ніякого права ні на що. Це тяжке становище Гоббс називає «природним станом роду людського».

Гоббсову картину «природного стану» можна розглядати, як один з перших описів, що народжувалися англійським буржуазним суспільством з його поділом праці, конкуренцією, відкриттям нових ринків, боротьбою за існування. Самому ж мислителю здавалося, що він розпізнав природу людини взагалі, виявив природну для всіх часів і народів форму соціального буття. Це був далекий погляд в історію.

Головний, фундаментальний природний закон говорить: необхідно прагнути до миру та слідувати йому. Все інше повинно використовуватися лише як засоби досягнення миру. Найважливішим серед них є відмова кожного від своїх прав у тій мірі, в якій цього вимагають інтереси миру і самозахисту. Відмова від права відбувається переважно перенесенням його за договором на певну особу, або на деяку групу осіб. З другого природного закону випливає третій: люди зобов'язані виконувати укладені ними угоди. Інакше останні не будуть мати ніякого значення. У третьому природному законі міститься джерело і початок справедливості.

Крім зазначених трьох, є ще 16 природних законів. Всі вони відображаються в одному загальному правилі: не роби іншому того, чого б ти не бажав, щоб було зроблено по відношенню до тебе. Дійсні соціально-історичні прототипи тих природних законів, про якиі тлумачить Гоббс, – взаємозв'язок приватних власників, оформляються договорами. Усі вони вимагають дотримання правил вдячності, скромності, милосердя, вибачення, недоторканності посередників миру, неупередженого і справедливого вирішення спорів.

Природні закони, подібно до будь-яких законів природи, Гоббс оголосив незмінними і вічними. Вони, водночас, є й законами моралі, бо тільки вони можуть визначити, що є добро і що – зло, визначити однією мірою розуму.

Далі Гоббс проводив думку про те, що ці вічні закони, хоч і відкриваються розумом кожного, аж ніяк не обов´язкові до виконання. До виконання їх зобов´язує тільки сила, здатна жорстко лімітувати право кожного на все і вирішувати, що кому належить, що є правом, а що ним не є. Такою силою є абсолютна влада держави. Влада видає громадянські закони, зобов´язує людей до їх виконання за допомоги сили. Отже, якщо природні закони продиктовано розумом, то основою громадянського права є сила.

Але закони, що видаються