Теорії природного права на різних етапах його становлення та розвитку

 

 

Основні положення якої сформульовані Г. Гадамером. У межах філософсько-антропологічного напряму особливо цікавим є постулат А. Гелена про те, що всі соціальні інститути походять із недосконалості природи людини в якості компенсації цієї біологічної нездатності. Саме соціальні інститути забезпечують розподіл прав і обов’язків і гарантують тим самим стабільність суспільства. Єдиним критерієм їх оптимальності є самозбереження соціуму. Надзвичайно важливим є також привертання уваги до соціально-культурної зумовленості природи людини. А. Кауфман, Г. Гадамер та інші автори герме-невтичної теорії природного права стверджували, що сутність права полягає у справедливості, яка передбачає формальну рівність людей, обмеження свавілля, суспільну безпеку. Для досягнення цього створюються позитивні правові норми відповідно до свого часу й місця. Головним у герменевтичній теорії є розуміння права, що розглядається як процес, під час якого на основі Живої історичної мови відбувається становлення конкретного історичного права. Поза процесом розуміння не може бути об'єктивної правильності права. Конкретне історичне право, за цим ученням, є ланцюгом подій, актів поведінки і ситуацій, яким повинні відповідати абстрактні норми. Тобто, право не є приписами для виконання судовими та адміністративними органами, навпаки, своїми діями вони створюють правові форми. Таким чином, герменевтичний напрямок розглядає право як текст, нерозривно пов'язаний з духовним світом суб'єкта, його свідомістю. Сучасна юридична герменевтика – це застосування у сфері правових ідей. Принципова відмінність від методу позитивістського підходу до тлумачення тексту полягає в тому, що позитивіст прагне встановити, що хотів сказати в тексті законодавець, тоді як герменевтика встановлює зміст тексту незалежно від його автора, законодавця. Не людина розмовляє мовою, а мова – через людину. Мова має самостійне буття стосовно індивіда. [12].

Отже, з цього ми можемо судити, що вказана теорія спирається не на норми, а на правовідносини, правові рішення, правову поведінку. На конкретне історичне право, що створюється відповідно до герменевтичного природного права, є мережею подій та актів поведінки. У процесі герменевтичного праворозуміння щоразу, в кожній конкретній дії, досягається відповідність належного та наявного, закону і факту. У результаті належне і наявне приводяться у відповідність. Розуміння та реалізація позитивного права суддями й адміністраторами є не лише його застосуванням, а їхньою діяльністю, вони практично створюють правові норми. Завдяки цій діяльності та праворозумінню і функціонує конкретне історичне право. Тобто з цього напряму право будується мовою та конкретними життєвими випадками.

 

 

Отже, наведені в курсовій роботі думки видатних філософів, щодо сутності природного права є неоднозначними. Їхні погляди різняться, але все ж виділяється одна загальна ідея – те, що природне право дане нам ззовні. Але все ж достеменно сутність природного права ще не розкрита. З розвитком людства, розвивається й право, виникають нові течії, науковці мислять по іншому, тому що з’являються нові людські цінності, ті що були раніше поступово відмирають. На мою думку, історичний фактор все ж відіграє роль у сутності природного права, тому що суспільство розвивається, у нього з’являються нові загальнолюдські ідеали. Ми, сучасне покоління, критично відносимося до думок середньовічних мислителів. Наприклад, що означало право на життя, за доби Середньовіччя і зараз. Нині ми це сприймаємо, як щось природне, як це право на життя? Ми його й так маємо, а тоді права на життя не існувало, людину могли запросто вбити. Тому дослідивши праці видатних філософів ми бачимо, що розвиток природного права був важким і довготривалим. І змінювався під впливом різних факторів. З кожним новим періодом у людей виникали нові людські ідеали, а тому змінювалися й погляди на природне право. За Античності були одні погляди, за доби Середньовіччя інші, які відрізнялися один від іншого. Філософи на різних етапах становлення природного права розуміли його по своєму, так як воно було притаманно цьому періоду. Важливим значенням було також усвідомлення поглядів філософів людьми, як вони до цього ставились і розуміли. Взагалі природне право розвивалось на основі розумінням його людьми. І це розуміння протягом різних історичних періодів було неоднозначним. Також важливий вплив на розвиток природного права створювали різні події в історії людства. Наприклад: якою була Європа до буржуазних революцій і якою вона стала після них. Важливе значення для природного права, було створенням держави. Якби не виникла держава, то природні права ніде б не були закріплені, а тому кожен міг би трактувати свої права, як він того захотів би. Та також права ніяк, не охоронялися б. Але тут думки філософів також розмежовуються. З цієї точки зору я підтримую видатного філософа Локка та розділяю його погляди на свободу. Якби людям було все дозволено, то це привело до хаосу, тому з огляду на це держава встановлює загальні правила поведінки, які зберігають і розширюють природні права людини. Держава виступає гарантом природних прав людини. Для того щоб люди почували себе захищеними, потрібно, щоб держава слідкувала за цим. А тому в державі повинна панувати демократична влада, а не інтереси пануючої верхівки суспільства. Такі визначення випливають з загальних ознак природного права.

Таким чином природне право покликане захищати інтереси та невід’ємні права людей, має загальносоціальну цінність, служить інтересам всіх без винятку людей, забезпечує організованість. В цьому йому допомагає держава. На даному етапі природне право вступило в нову фазу розвитку. Тому аналізуючи все вище сказане, ми можемо передбачити, що природне право знаходиться у своєму розвитку і є основою для ствердження основ постіндустріального суспільства.

 

 

1. Конституція України від 28 червня 1996р.
2. Загальна декларація прав людини від 10. 12. 1948.
3. Демиденко Г. Г. Історія вчень про право і державу: Навч. Посіб. -К. : Консум, 2004. – 432 c.
4. Колодій А. М. Теорія держави і права: Навч. – 5-е вид., перероб. і допов. – К., 2004.
5. Копєйчиков В. В. Теорія держави і права: Навч. Посіб. -К. : Юрінком Інтер, 2002. – 368с.
6. Марченко М. Н. Теорія держави і права – М. : 2004. – 640 с.
7. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навч. посіб. – К. : Атіка. – 2001. – 176 с.
8. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник. -2-ге видання. -К. : Алерта, 2010. -520 с.
9. Юридична енциклопедія. – К., 2001