Транспортна система України

Через порти Чорного й Азовського морів здійснюються зовнішньоекономічні зв'язки країни. Основними експортними вантажами є кам'яне вугілля, залізна руда, кокс, чорні метали, ліс, цукор, хімічні продукти тощо; імпортними – машини, устаткування, мінерально-сировинні ресурси та ін.

Пасажирські перевезення здійснюють в Україні 17 морських портів. Найбільший обсяг пасажиропотоків припадає на порти Чорного моря: Севастополь, Ялту (мал. 106), Євпаторію й Одесу, значно менший – на Феодосію, Ізмаїл, Іллічівськ, Керч і Бердянськ. Серед пасажирських перевезень переважають каботажні. Досить інтенсивні зв’язки між Україною та Росією відбуваються за маршрутами Маріуполь – Єйськ, Бердянськ – Азов, Бердянськ – Єйськ.

Річковий транспорт

Річковий транспорт в Україні має давню історію. Це, по-перше, судноплавний Дніпро, який був у свій час найпрактичнішою південною частиною важливого шляху «із варяг у греки". Після будівництва в середині 30-х років Дніпрогесу і затоплення Дніпровських порогів встановилося наскрізне судноплавство на Дніпрі. У XVIII – першій половині XIX ст. в межах України споруджуються канали для з'єднання басейну Дніпра з басейнами Німану, Вісли і Західної Двіни. У 1775 р. завершено прокладання Дніпровсько-Бузького каналу, який з'єднав притоку Західного Бугу р. Муховець з притокою Прип'яті р. Пиною.

Загальна довжина судноплавних річок в Україні становить 4, 4 тис. км, у тому числі з освітлювальною і світло відбивною обстановкою 3, 9 тис. км. Найдовша внутрішня водна артерія – Дніпро (1200 км). Річковий транспорт України представлений міжгалузевим державним об'єднанням «Укррічфлот», яке реформувалося в акціонерну судноплавну компанію, що складається з Головного підприємства та 290 структурних одиниць.

Майже за всіма показниками перевезень вантажів і пасажирів цей вид транспорту знаходиться на останньому місці. Частка річкового транспорту у загальному перевезенні вантажів не перевищує 1, 1%, а пасажирів – 0, 2%. Основними видами вантажів, що перевозяться річковим транспортом, є мінеральні, будівельні матеріали (більше 80%), руда (4%), кам’яне вугілля (2%). Річковим транспортом України перевозяться вантажі Дніпром, Дунаєм, Чорним і Середземним морями із заходу у річкові порти Румунії, Німеччини, Угорщини, Австрії, а також морські порти Туреччини, Греції, Ізраїлю, Франції, Італії.

Річковими судноплавними магістралями Дністра (до міста Орша) здійснюються міждержавні перевезення з Білорусією, Сіверського Донця – з Росією. Найважливішими річковими портами України є Дніпропетровськ, Запоріжжя, Херсон, Київ, а також Рені.

Повітряний транспорт

У спадщину від Аерофлоту СРСР авіаційний транспорт України дістав старі, зношені машини: ТУ-134, ТУ-154, Як-42. Спрацювання парку літаків становило 70%.

З вересня 1995 р. літаки державної авіакомпанії «Авіалінії України» працюють на 32 міжнародних маршрутах. Відкрилися повітряні лінії до Франкфурта, Парижа, Торонто, Нью-Йорка, Лондона, Ізраїлю. Розширюватимуться зв’язки за допомогою повітряного транспорту з країнами Близького Сходу – Ліваном, Сирією, Пакистаном, Індією, а також з країнами Тихоокеанського регіону. Важливого значення набувають польоти в Китай і Японію. Україна вступила до міжнародних авіаційних організацій.

Повітряний транспорт – наймолодший і найшвидкісніший, але поки що дорогий. Поряд з перевезенням вантажів, пошти і пасажирів він використовується для санітарних перевезень, а також для аерофотозйомок, хімічної обробки посівів та боротьби з лісовими пожежами. У транспортному пасажиро- і вантажообігу його частка менша 1%. Найбільшими з 36 аеропортів України є "Бориспіль" і "Київ", Одесі – "Центральний" і "Застава", в Сімферополі – "Сімферопольський" і "Заводський". Повітряними воротами столиці України є Бориспільський аеропорт. Повітряний транспорт України об’єднаний в "Авіалінії України", до яких належать майже 30 авіазагонів, 100 аеродромів, а також підприємства з ремонту авіатехніки, приватні авіалінії.

Трубопровідний транспорт

До трубопровідного транспорту відносять газопроводи, нафтопроводи та трубопроводи різних хімічних продуктів.

Це відносно новий вид транспорту. В Україні він виник у 20-ті роки в Прикарпатті, де вперше було побудовано газопровід Дашава – Стрий – Дрогобич (1924 p.). Особливого розвитку в 70-80-ті роки він отримав завдяки спорудженню низки трубопроводів для транспортування російської та туркменської вуглеводної сировини. Будівництво газопроводів почалося пізніше, в основному в 1960-1970-ті роки.

У теперішній час нафтопровідним транспортом поставляється 93, 6% нафти, яку споживає Україна. Він включає 12 основних нафтопроводів довжиною 2, 6 тис. км. з діаметр труб 720 мм. Середня щільність трубопровідного транспорту – 67 км на 1 тис. км2 території. В Україні діють нафтопроводи Долина (Івано-Франківська обл.), Дрогобич (Львівська обл.), Битків-Надвірна (Івано-Франківська обл.), Качанівка-Охтирка (Сумська обл.), Гнідинці – Прилуки (Чернігівська обл.), Кременчук (Полтавська обл.), Херсон, Кременчук – Черкаси, Самара – Лисичанськ – Кременчук – Херсон – Одеса, через який в Україну надходить сибірська нафта. Через територію України прокладено європейський нафтопровід «Дружба». До міждержавного належить і нафтопровід Мічурінськ (Росія) – Кременчук, протяжністю в межах нашої держави – 313 км.

Найбільші газопроводи – Шебелинка – Харків – Брянськ, Шебелинка – Дніпропетровськ – Кривий Ріг – Одеса – Кишинів, Шебелинка – Диканька – західні райони України.

В Україні створено мережу продуктопроводів: найбільший в Європі (протяжністю близько 25 тис. км) аміакопровод Тольятті – Горлівка – Одеса, етиленопровід Чепіль (Угорщина) – Калуш.

Міський пасажирський транспорт

До основних видів міського пасажирського транспорту належать трамвайне, тролейбусне, автобусне сполучення, метро і таксі.

Трамвайне сполучення виникло в Україні ще наприкінці XIX ст. Перший трамвай в Російській імперії було