Трохим Зіньківський як фольклорист і подвижник української національної ідеї

Серед українських фольклористів і письменників другої половини ХІХ століття почесне місце належить Трохимові Зіньківському (псевд. та крипт. - Т. Звіздочот, Т. Певний, Т. З., Т. S., Z., 1861-1891), який, за словами С. Єфремова, був "другою поруч із Грінченком характерною для 80-х років постаттю в нашому письменстві…"1. "З Трохима Зіньківського мали ми людину, що від неї могли вчитися розуміти, що таке діяльність. З нього мали ми людину, наче спеціально на те сформовану, щоб бути борцем за вкраїнську ідею. Трохима Зіньківського можна назвати з цього погляду ідеалом того, яким мусить бути такий борець в наш час"2, - писав про нього Б. Грінченко.

Громадський діяч, фольклорист, талановитий публіцист, літератор, мовознавець, перекладач, бібліограф - такою різноманітністю відзначалася діяльність Т. Зіньківського, яка, на жаль, тривала лише близько десяти років. "Вище всього, - писала після смерті Зіньківського його дружина, - він ставив любов до своєї батьківщини, до свого народу. Він, бувало, казав, що найближчі його рідні (ні жінка, ні діти) - все для нього ніщо у порівнянні з його заповітною ідеєю, тобто він цілком прагнув тільки жити для блага України" (ІР, ІІІ, 38174-а)3.

Ця фанатична любов до України, яка наповнювала всю українознавчу діяльність Т. Зіньківського, - не залишилася непомітною. Об'єктивне вивчення спадщини Т. Зіньківського розпочав Б. Грінченко, звернувшись до його рідних, близьких друзів і знайомих, - В. Кравченка, О. Кониського, М. Комарова, Л. Скочковського, В. Беренштама, Д. Мордовцева, Д. Ткаченка, О. Волянського, Г. Сервичківської, А. Зіньківського та ін.

Таким чином, Б. Грінченко здійснив життєпис Т. Зіньківського, зредагував і видав його твори у двох книгах, а також бібліографічний покажчик його "писань" (Писання Трохима Зіньківського / Зредагував та життєпис написав В. Чайченко. - Львів, 1893. - Кн. 1; Львів, 1896. - Кн. 2). Він також опублікував понад 50 зразків фольклорних записів Т. Зіньківського ("Етнографічні матеріали, зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях", т. 1, Черн., 1895; т. 3, Черн., 1898).

Спроби висвітлення діяльності Т. Зіньківського робили у кінці ХІХ - на початку ХХ ст. О. Кониський4, М. Комаров5, Василь Лукич6, О. Огоновський7, І. Франко8, С. Єфремов9, М. Сумцов10. Так, О. Кониський писав: "Певний справді був певним українським Русином, певним демократом, певним тим національним радикалом, яких помножи нам Господи сторицею! Не кохався він у фразі, не гнався за модними словами, не поспішав, щоб скрізь бути першим, він був чоловік праці, діла на тій колючій стежці, якою неминуче треба йти нам до свого народно-національного ідеалу" (С. 274).

М. Комаров відзначав "знання народного побуту" Т. Зіньківським, який "ще в школі навернувся […] до української історії, став ближче придивлятися до народного життя, дознаватися народної мови і письменства, а вийшовши з школи, був вже свідомим українцем" (С. 296).

І. Франко в огляді "Українсько-руська (малоруська) література"11 за 1898-1899 рр. поставив Зіньківського-белетриста поруч із Василем Чайченком, Лесею Українкою, В. Самійленком, А. Кримським, М. Школиченком [псевд. М. Кононенка. - Л. К. ], Гр. Коваленком, Людмилою Старицькою. Творчий доробок Т. Зіньківського високо цінували М. Грушевський, М. Лисенко, О. Лотоцький, М. Коцюбинський, про що свідчить їхнє листування12 та спогади13.

Статті про Т. Зіньківського періодично з'являлися в енциклопедичних словниках, що виходили в Росії до 1915 р14. В ІР НБУВ зберігається рукописна автобіографія Т. Зіньківського (І, 33448) та його біографія (І, 11211; Х, 4847), яку підготувала до біографічного словника діячів України Г. Л. Берло, член постійної комісії при Академії наук у 20-30-х рр. ХХ ст., яка особисто знала Т. Зіньківського, листувалася з ним (ІІІ, 45083-45084).

Невелика біографічна довідка вміщена у 2-му томі "Української загальної енциклопедії" за редакцією І. Раковського (Львів; Станіслав; Коломия, 1920. - Т. 2. - С. 254). Значну увагу постаті Т. Зіньківського приділено у працях В. Дорошенка15, Д. Дорошенка16, М. Возняка17. Його ім'я згадується також в енциклопедичних виданнях, що виходили в Україні в 1960-1980 рр18. Проте у п'ятитомнику "Українські письменники" немає окремої біо-бібліографічної словникової статті про Т. Зіньківського19.

Окремі публікації, присвячені Т. Зіньківському, з'явилися у 1960-1970 рр20. Так, В. Скрипка, зокрема, акцентує увагу на тому, що "тенденція художнього самовияву Зіньківського - від життя, а не від літературної школи". Він один з перших відзначив важливу роль народної творчості в житті Т. Зіньківського: "Його записи пісень, казок - це тривале, живлюще для митця спілкування з духовним світом мас. Йому не загрожував той етнографізм, який повертається вадою - приземленістю. Доказом є "Історична казка". Важливі прикмети Зіньківського як письменника - життєва вірогідність, увага, вірність побутовим подробицям і звичаєвим виявам людності".

Починаючи з 90-х років ХХ ст. інтерес до постаті Т. Зіньківського зростає. З'являються численні публікації В. Скрипки21, дослідження С. Кіраля22, Л. Костецької23, Б. Пастуха24, статті О. Засенка25, С. Болтівця26, О. Ємця27, О. Неживого28, А. Погрібного29, П. Соколова30 та ін.

У дослідженні Л. Костецької звертається увага на народознавчі зацікавлення Т. Зіньківського, зокрема вказується, що він записував народні пісні на Київщині і Харківщині, виступав проти недооцінки творчих можливостей народу в усній словесності, планував скласти український календар, підказував методику збирання фольклорних матеріалів своєму товаришеві В. Кравченку31.

У монографії С. Кіраля "Апостол