Трохим Зіньківський як фольклорист і подвижник української національної ідеї

Ой я тебе, козаченьку,

І ражу й не ражу

Я с тобою вечір стою

На другого важу […]

Ой зацвіла червона калина

Над криницею

Горе жити, моя рідна мати,

Із п'яницею. 

Сі форми можна дуже часто зустріти в українській народній поезії і їх слід користатися, щоб наша письменна поезія не дибала за чужими вбогими зразками" (ІР, ІІІ, 38209).

Т. Зіньківський наполегливо збирав зразки українського письменства (вертеп, інтермедії, інтерлюдії, вірші старосвітські), доводячи тим, що "сьогочасне письменство наше починається не з І. Котляревського, а з ХVI віку" (ІР, ІІІ, 38193). "Треба б поспішити спасти пам'ятники нашого письменства. Мова в їх щиро народна", - наголошує він у листі до Б. Грінченка 24 вересня 1889 р. (ІР, ІІІ, 38193).

Серед архівних матеріалів Т. Зіньківського збереглося багато записів прислів'їв, крилатих фраз із пісень та літературних творів, якими він намагається пояснити українські слова: "Могила: Ти нагорни високу могилу, то й посади червону калину; Луг: Ой не шуми, луже, дуже зеленою дібровою; Загадати: Загадала мені мати пшениченьку жати; Порошина: В чужім оці і порошину бачиш; Слава: Ой не ходи, козаче, до мене, буде слава на тебе й на мене" (ІР, ф. 170, № 550, № 555). Зустрічаються окремі виписки приказок і прислів'їв, пов'язаних із судом: "Суд не заклика, та й не випуска; Без суда суд буває; Хто хоче свідком бути, треба хрестик цілувати; Один Бог без гріха; Кров буде волати до Бога о помсту" (ІР, ф. 170, № 554).

Т. Зіньківський також складав український календар, про що свідчать його чернетки (ІР, ф. 170, № 542, 30 арк.) та лист до В. Кравченка (1889 р.): "Зауваж на різні календарні матерьяли і назви святок, святих, кантички святим усякім - приказки, прислів'я, святкові й календарні, як от "Святий Юр звіра пасе", "Петрівка на хліб катівка", усякі календарні прикмети про дощ, годину, сівбу, тощо, а надто іграшки дитячі, дівчачі й інші, гадання тощо. Я хотів би скласти український календар, аж ті матерьяли, які можно знайти в друкованіх уже працях, не повні далеко і можно багацько чого ще бажати" (ІМФЕ, ф. 15-4/264а).

Серед цих записів Т. Зіньківського знаходимо приказку та анекдотичну бувальщину про календар та передбачення погоди. Дослідник поділяє свята на "грішні" і "сердиті", супроводжуючи розповідь легендами про покарання людей вищою силою за те, що працювали у свята. Далі матеріал подається за тематичними групами, до яких дбайливо підібрано приказки, прислів'я, різноманітні календарні прикмети та вірування, замовляння: "Година: Ластівки вилітають - годину обіцяють; В погоду і смутний веселим буває […]. Негода (дощ - тощо): Ховаючи втопленика поливають, щоб дощ був (всього 17 прикладів. - Л. К.). Місяць, зорі: Бог свої свічки світе (зорі), а чорт свої, бо Бог і струсе чортові (котючі зорі) (всього 9 прикладів. - Л. К.). Буде й на нашому тижню свято: Хто в п'ятницю засміється, той в неділю буде плакати (всього 17 прикладів. - Л. К.). Од льоду до льоду (весна, літо, осінь, зима): Летить літо як крилами. Зіма біла та не їсть снігу, а все сіно" (всього 37 прикладів. - Л. К.) (ІР, ф. 170, № 524).

Приказки, прислів'я, прикмети, повір'я, замовляння, невеличкі оповіді, легенди супроводжують усі місяці року та свята, які на ті місяці припадають: "У кого вийде яка звада на Новий рік - цілий рік звадитимецця; На Петра Вериги розбиваюцця криги; Вербу ломлють, з того холодний вітер зриваєця; Петрівка - на хліб катівка; Бабське літо до Петра тілько; До Іллі хмари ходять за вітром, а з Іллі проти вітру; Прийшла Пречиста - буде на дереві листу чисто" (всього 260 прикладів. - Л. К.) (ІР, ф. 170, № 542).

Як бачимо, наукові дослідження Т. Зіньківського позначені глибоким осмисленням матеріалу, високою принциповістю при висвітленні теми, увагою до бібліографії - "в бібліографіях різних сторін українського життя й науки велика потреба, а тим часом, окрім спільного покажчика Комарова, у нас нічогісенько немає. Тим часом без покажчиків жодна наукова праця серйозна стає неможлива" (ІР, ІІІ, 38195).

Він також намагався налагодити публікацію фольклорних матеріалів у Петербурзі, про що писав В. Кравченкові 12 листопада 1890 р.: "Твою етнографію між іншим передам Пипіну - він видаватиме етнографічний збірник і вже обіцяв Мордовцеву радо приймати українські матерьяли (сирі навіть)" (ІМФЕ, ф. 15-4/264а). Проте багато намірів Т. Зіньківському не вдалось завершити у зв'язку з хворобою, яка особливо загострилася після закінчення академії у травні 1890 р.

Повернувшись в Україну, він з 1 серпня до 1 грудня 1890 р. через силу вів судові справи в Києві, Харкові, Курську. Проте хвороба прогресувала і з 1 грудня 1890 р. Т. Зіньківський виходить у запас, але не покидає праці для української літератури і науки, мріє "подихати життям вільної людини", взятись до адвокатури.

Проживаючи в Б. Грінченка у квітні 1891 р., Т. Зіньківський "рвався до роботи, але не міг […], голубив думку