Трохим Зіньківський як фольклорист і подвижник української національної ідеї

Отже, фольклористична діяльність Т. Зіньківського привертала увагу вчених, проте окремого дослідження її сьогодні ще не маємо, також не зроблено детального аналізу його рукописної фольклорної спадщини, не враховані окремі архівні матеріали вченого, а у публікаціях зустрічаються деякі неточності, не визначено його місце в історії української фольклористики кінця ХІХ ст.

Важливу роль у формуванні українознавчих ідей Т. Зіньківського відіграла родина, де "завсігди балакали по вкраїнському; українська мова була Трохимові рідною змалку" (Т. 1, с. ХІV). Як свідчить В. Кравченко, "батьки його - вихідці з Полтавської губернії Зіньківського повіту, з чого й прізвище їх почалось"33. Саме з батьківської домівки, з берегів Азовського моря, із рідного Бердянська навіки виніс Т. Зіньківський любов до української мови і пісні, любов до своєї землі й народу.

Першим вчителем Трохима став батько, який "хоч був […] простим робітником, але ж визначався своїм розумом та письменством" (Т. 1, с. ХІІ). "Первые нотки школьного учения я прошел под руководством отца и […] моей доброй тетушки, память о которой я свято сохраняю… она вдохнула в меня такое религиозное чувство, что я серьезно поверил в свои мечты, выросши, удалится на Афон" (ІР, І, 33448), - згадував Т. Зіньківський в автобіографії. Ця мрія зійти на Афонську гору ("як святі зіходили на ню" (Т. 1, с. ХІІ)) вивела Т. Зіньківського на вершину української культури.

Все своє життя він уперто навчався і працював для української національної справи: спочатку початкова приходська школа (1872-1873) і Бердянське двокласне училище (1873-1876), учительський інститут (1877) у м. Карасубазар (нині м. Білогорськ Кримської обл.), якого не закінчив за станом здоров'я, потім військова служба, Одеська юнкерська школа (1880-1882) та офіцерська служба в Смілі, Шполі, Черкасах, Умані.

Уже в повітовій школі (1873-1876), як свідчить В. Кравченко, "Трохим потроху почина любить українську мову, її пісні і т. д.". "До того часу він якось не помічав того, що є люди, та не всі вони однакові, не однакова у них мова, не однакове історичне прожите життя"34.

В Одеській юнкерській школі прихильність Зіньківського до всього українського здобула теоретичні підвалини, і він вийшов звідти свідомим українцем (ІР, Х, № 4847). Вирішальну роль у цьому відіграв учитель історії та географії Л. Смоленський, близький приятель М. Драгоманова, відомий громадський діяч, член одеської "Громади".

Із 1881 р. і до останніх днів життя Т. Зіньківський листувався з Б. Грінченком і його відповідь на перший лист "показувала вже палкого патріота вкраїнського" (Т. 1, с. ХХІІ). За рекомендацією Б. Грінченка Т. Зіньківський у 1884 р. познайомився з М. Комаровим, який відіграв важливу роль у становленні його як фольклориста. Уманський гурток М. Комарова, як відзначає Б. Грінченко, "був першим українським товариством, що до його потрапив Зіньківський, і впливав на його дуже корисно, бо досі йому доводилося бути самотним на своєму вкраїнському шляху" (Т. 1, с. ХХХ). М. Комаров познайомив Т. Зіньківського з такими відомими культурними діячами, як В. Горленко, П. Житецький, О. Кониський, Ф. Лебединцев, М. Лисенко, Олена Пчілка, М. Старицький. Він став і першим критиком художньої творчості Т. Зіньківського.

На 1878-1883 рр. припадають перші записи Т. Зіньківського усної народної творчості, про що свідчать його архівні (ІМФЕ, ф. 1 - к. 2/15; ф. 28 - к. 3/38) та опубліковані у збірниках Б. Грінченка матеріали (Т. 1, 3). "Життя офіцерське, - відзначав Б. Грінченко, - мало хоч те гарне, що давало змогу трохи знайомитися з народом. Переходячи з одного місця на друге та стаючи на відпочинок по сільських хатах, придивлявся Зіньківський до народного життя, вчився мови, записував етнографічні матеріали, читав селянам книжки. Опріч того, солдати-українці теж давали чимало етнографічного матеріалу! (Т. 1, с. ХХІХ).

Рукописна колекція фольклорних записів Т. Зіньківського нараховує 84 архівних листи і засвідчує його уважне ставлення до різних жанрів народної творчості (ІМФЕ, ф. 1 - к. 2/15). Серед них переважають ліричні пісні про кохання (понад 80 зразків), які характеризуються багатством народнопоетичної символіки та образності, високим художнім рівнем. Так, у пісні "Минулися мої ходи через три городи" (Грінченко Б., т. 3, № 463, с. 223) засобами символіки передається сила вічного кохання, що перемагає всі перешкоди:

Упав сніжок на обліжок

Та знявся водою,

Не тіштеся, воріженьки, 

Моєю бідою. 

Упав сніжок на обліжок

Та знявся водицею;

Любив козак дівчиноньку

Та й молодицею. 

Упав сніжок на обліжок,

Та вже й не ростане;

Пішов би я до другої -

Душа не пристане. 

 

Серед пісень