Трохим Зіньківський як фольклорист і подвижник української національної ідеї

 

Т. Зіньківського непокоїло, що Україна не має власної літератури світового рівня, тоді як "народ наш володає такою багатою поезією, котра тепер, що рідко зустріти в світі, на диво чужинцям, по формі і по змісту відповідає уповні потребам естетичним та ідейним високо інтелігентної людини" (ІР, ф. 170, № 160). Не випадково С. Єфремов в "Історії українського письменства" (К., 1995) писав, що "Молода Україна, яка справді почувала себе Україною і на українському тільки ґрунті ставила й розв'язувала всі справи людського існування, вперше виявила себе в публіцистичних працях Зіньківського, що показав себе неабиякою публіцистичною силою" (С. 511). А Д. Мордовець (Мордовцев) образно визнав, що в "московській Пальмірі" Т. Зіньківський був "апостолом молодої заплаканої матері" й над "усіма голос подавав і палким словом ворушив заснулі серця українців"38.

Так, у доповіді "Тарас Шевченко в світлі європейської критики", яку Т. Зіньківський виголошував українською мовою на роковинах Шевченка у Петербурзі в 1889 і 1890 рр., вперше узагальнювалися думки зарубіжної критики про народного українського поета. "Корені Шевченкової поезії, те дерево, на котрім вона розпукла і розцвілась, європейська критика вбачає виключно - завважую се, - наголошує Т. Зіньківський, - виключно в народній українській поезії і ніде більше і з ніякими в світі Жуковськими та Пушкіними (як вся взагалі українська література) шевченкова поезія не має ніякогісінького зв'язку. Щоб уповні зрозуміти Шевченка, європейська критика береться зрозуміти попереду українську народну поезію, ті підвалини, на котрих виріс і викохався геній нашого Кобзаря" (Т. 2, с. 50). "...реферат я закінчив "теплим словом", зазиваючи українську інтелігенцію до свідомості національної ідеї та праці", - писав Т. Зіньківський, - "опублікував два оповідання у збірці "Малюнки справжнього життя" (СПб., 1889), написав оповідання "Сон" (Мрія), "Кудою йти" (Різдвяна повістка) ("Зоря", 1891), 16 байок (деякі з них надруковано в Чернівецькій "бібліотеці для молодіжі" та в Львівському "Дзвінку" 1892 р.), "Історичну казку", драматичну сцену "Сумління" та ін. (опубліковані Б. Грінченком у 1893-1896 рр.). Один з рецензентів оповідання "На вулиці" відзначав, що воно не піддається перекладові, оскільки написане народною мовою, пересипаною приказками та прислів'ями, і являє собою цікавий етнографічний малюнок39.

Т. Зіньківський також збирав матеріали для створення "Української граматики", "Історії української літератури", "Популярної історії України", "Народного календаря", продовжував перекладацьку діяльність (переклав українською мовою 97 байок Езопа і два вірші Гейне), упорядкував збірник оповідань для дітей "Бджола", написав віршований твір для дітей "Мишачі пригоди з котом" (сюжет з В. Жуковського). "Усенькою своєю душею, навіть до хоробливости, належав Зіньківський справі вкраїнській, - писав у спогадах Б. Грінченку О. Волянський. - […] Коли йшло в товаристві про яку діяльність на користь України, Зіньківський завжди з охочим серцем до того приставав; так він пособляв складати збірника ідейних пісень українських з нотами, щоб ширити їх межи вчителями шкіл народніх, а через них і в самому простолюду" (ІР, І, 33449).

Архівні матеріали Т. Зіньківського засвідчують його інтерес до пракоренів української історії й культури - фольклору та давньої літератури, який простежується ще з юнацьких років. Серед рукописних праць Т. Зіньківського знаходимо "Історію Київської Русі" (ІР, І, 33442, 46 арк.), в якій автор часто послуговується фольклорним матеріалом для характеристики певних історичних подій. Так, оповідь про службу людей у грецького царя він ілюструє народною піснею:

…Купуймо, браття, шовкові шнури,

Шовкові шнури, мідяні човни:

Спустимося вниз да по Дунаю,

Гей по Дунаю, під Царегород,

Ой чуємо та доброго пана,

Що платить добре за служеньку 

(ІР, І, 33442).

Розповідь про те, як "химерно предки наші ховались у комишах" від ворогів ("опускали в ріку високі видовблені очеретини, і лежучи в воді, дихали очеретиною, поки ворог мине"), також супроводжується піснею:

А я бідний з діточками,

Піду лісом стежечками;

Нехай йому із водою!

Ось-ось чайка надо мною (ІР, І, 33442).

Т. Зіньківський вважає дохристиянську добу закономірним періодом у розвитку світобачення й культури українського народу, яскраво описуючи язичницькі вірування: "Таким робом народ надавав ймення та прізвища і думав, що десь і справді на небі є такі боги. Він зробив собі за Бога небо та землю, та те, що дуже дивне й пишне, корисне, а чи шкодливе, як от грім, блискавка, вода, огонь" (ІР, І, 33442). Далі Т. Зіньківський подає опис язичницьких свят, пов'язаних з культом сонця: "Найбільші свята припадали: одно на наше Христове Різдво - то був празник Коляди; друге на Йвана Хрестителя перед Петром-Павлом і звалось Купайло.