Українська культура

У роботі «Книжечка про читання священного писання, названа жінка Лотова» Г. С. Сковорода описує ідеальні суспільство, суспільні відносини. Їх він бачить не в світі матеріальних речей, а в тих відносинах, які спираються на глибокі духовні та моральні основи, на внутрішні переконання людини, здатного стримувати себе від пристрастей, що суперечать божественному духу в людині. Суспільство ж у культурному концепції Г. С. Сковороди – «те ж, що машина. У ній замішання буває тоді, коли її частини відступають від того, до чого оні своїм хитруном зроблені». Він закликає «заступати суспільства підстава – правду».

Таким чином, в історії розвитку філософської, культурологічної та соціологічної думки Г. С. Сковорода виступив як новатор, що побачив в іншому ракурсі суть людини і розробив концепцію справедливого суспільства, де кожен трудиться в «сродну працю», за покликанням, і цим щасливий. Суспільне благополуччя мислитель бачив у такому досягненні щастя кожною окремою людиною.

Україна залишалася одним з провідних районів книгодрукування. Найважливішими видавничими центрами були друкарні Києво-Печерської лаври, Чернігівського та Почаївського монастирів. Протягом XVIII ст. чимало нових друкарень створено на Лівобережжі та в Південній Україні. Проте, як і раніше, книжки коштували надзвичайно дорого. За них платили великі суми грошей і зберігали як найцінніші речі.

Важливою подією у видавничій справі стало впровадження «гражданського» шрифту, що збільшило кількість світських видань. Перша друкарня, що випускала книжки «гражданським» шрифтом, з'явилася в 1764 році в Єлисаветграді. Згодом такий шрифт почали використовувати в друкарнях Катеринослава, Харкова та інших міст. Кирилиця тепер застосовувалася тільки для видання книжок церковної тематики. Асортимент друкованої продукції в Україні був досить широким, тут друкували шкільні підручники, церковні книги, наукові праці тощо. Звідси до Росії завозили досить значну кількість цієї літератури.

Проте царські укази 1720, 1766 років забороняли друкувати україномовні книжки. Раніше надруковані вилучали з церков і замінювали на московські. Друкування книжок українською мовою навіть церковного й шкільного вжитку каралося великими штрафами, інші взагалі не мали права брати до друку. Тому всі україномовні твори XVIII ст. були рукописними. Чернігівську друкарню за порушення царських указів конфіскували й перевезли до Москви.

Розвивалося книгодрукування й на території Галичини й Волині – землях, підвладних Австрії. Так, наприклад, у 1773 році Антоній Піллер відкрив у Львові друкарню. Саме з цієї друкарні в 1776 році вийшла перша в Україна газета – «Газетт де Леополіс» («Львівська газета»), – видана французькою мовою й розміщена на чотирьох сторінках

Бурлескно-травестійну поему «Енеїда» можна вважати твором усього життя автора, оскільки писав її близько ЗО років. У листі до М. Гнєдича від 27 грудня 1821 р. І. Котляревський зазначав: «Я над малороссийской Энеидою 26 лет баюшки баю». Початок роботи над поемою більшість літературознавців зараховує до 1794 p. Проте поширеною є думка, що «перший варіант – з трьох частин – написано, очевидно, ще до 1791 року, твір відтак почав поширюватися в списках, міг дістатися легко й до Петербурга, де працювало багато вихідців із України». З'ясування року, коли автор розпочав писати твір, має принциповий характер, оскільки йдеться про питання його першоджерела. Дослідники минулого століття М. Марковський, В. Шевчук та В. Неборак доводять, що «Енеїда» І. -Котляревського безпосередньо пов'язана з «Енеїдою» «Енеїда» викликала різні, переважно позитивні оцінки, хоча сприйняття її навіть одним реципієнтом могло коливатися від захоплення до осуду і навпаки. Усі сприймали твір І. Котляревського, виходячи з засад естетики романтизму, реалізму чи неокласицизму, а також розглядали його через призму котляревщини, що культивувала примітивізм, зумисно простацький стиль і малоросіянство в цілому. Сьогодні в «Енеїді» вбачають «високоінтегровану ідейно-художню систему, в яку традиція і нове входять у надзвичайно широкому діапазоні – від міфу, міфологічного мислення, епопейного світу Вергілія до народної поезії та просвітительських ідей кінця XVIII – початку XIX ст. «. В основу твору І. Котляревський поклав сюжет «Енеїди» римського поета Вергілія (70-19 pp. до н. е.), написаної на замовлення римського правителя Октавіана Августа, усиновленого Гаєм Юлієм Цезарем, з метою возвеличити рід Юліїв, оскільки їхнє прізвище походило від імені сина Енея Іула (Юлія) – засновника Риму Чітко визначити приналежність «Енеїди» до певного напряму досить складно. Складність полягає в тому, що І. Котляревського потрібно вважати не тільки «батьком», першим письменником нової української літератури, а й останнім поетом давньої літератури. Відповідно «Енеїда» «завершила в собі літературу давню й народила нову, отже, стала ніби своєрідним птахом Феніксом нашої літератури в час його згоряння і воскресіння, що, за легендою, відбувалося в одному гніздов'ї і водночас» Таким чином, «Енеїда» І. Котляревського – перший твір нової української літератури, яким завершився процес секуляризації української