Українське писанкарство як провідна форма духовності нації

 

 

Останнім часом все більше істориків-дослідників звертають свою увагу на різноманітні види народного мистецтва як основу народної мудрості, моралі та культури. Дослідження візерунків писанок здійснювалося ще в XVI-XVII ст. і свідчать про те, що кожний з них – це не просто орнамент-фантазія окремих людей. Візерунки мали алегоричний зміст і відповідали іграм-молитвам на святі весни – гаївкам, веснянкам – та іншим звичаям і ритуалам. Весняний цикл обрядів у землеробських народів починався з наближенням весни, коли надходив час готуватися до польових робіт. В Україні зафіксований звичай, коли хлопці підносили під клуню багато соломи і вся молодь та діти кидались нею і співали веснянки. Ось таке кидання соломи – пережиток заклинання на урожай, що дійшло до XIX ст., за висновками істориків-дослідників, ще з язичницьких часів. Зустріч весни складала собою, мабуть, цілісний обряд, який починався безпосередньо за проводами зими [2; 54]. Із запровадженням християнства яйця потрапили до пасхального обряду і були, як багато чого іншого, осмислені церквою по-новому. Крашанки і писанки стали свого роду знаком, символом весняних свят. Починаючи з Пасхи, яйця проходять через усю весняну обрядовість. Збирачі й колекціонери писанок нерідко публікували свої зібрання. Більше десяти писанок із сіл Полошки, Дунаєць, Чорториг (нині Шевченкове), що знаходились у Глухівському повіті Чернігівської губернії, зберігались у колекції писанок П. Я. Литвинової. На білому й кольоровому тлі зображувались тюльпани, рожі, гвоздики, півонії. Використані барвники із сандалу, лушпиння цибулі, чорного соняху [4; 363]. Однією з найбільш представницьких на Лівобережній Україні була колекція писанок Лубенського музею. Багато писанок із села Добротове виготовила козачка Марфа Максимівна Очкур. Хоча вона й втратила зір на одне око, але наполегливо займалась писанкарством протягом більш ніж 50 років. Майстриня навчилась прикрашати яйця в літа своєї молодості, які пройшли в селі Подолове Кролевецького повіту. Кожний композиційний тип розпису вона розробляла в багатьох варіантах Називала писанки М. М. Очкур в залежності від того, що зображали узори. Це виключно рослинні мотиви – «тюльпан з квіточками», «тюльпан з трав'янцями» (трав'янка – польова гвоздика), «півонія», «півонія з трав'янцями», «трав'янці», «тюльпан з гвоздичками», «кукіль», «рожа», «півонія з гвоздиками і трав'янцями», «гвоздика». Виконувались писанки звичайно в кілька кольорів. Із рук майстрині виходили мальовничі твори орнаментального мистецтва. У тому ж таки селі Добротовому займались писанкарством Євфимія Титиха та Василиса Гамалійка. 18 писанок із села Мутин дуже близькі своїми орнаментами до попередніх. Серед них зустрічались і зображення вазона з квітами. Цей мотив був дуже вживаний рушниках XIX ст.. Кілька писанок надійшли до Лубенського музею з колишнього Прилуцького повіту Полтавської губернії. Одну з них виготовила Євдокія Максимова в селі Дідівці в 1890 році з рослинною композицією «бузенник» – на червоному тлі жовті і зелені квітки [8; 113]. Цікаві писанки виготовила Марфа Цинбалова із слободи Петрівка. [15; 76] Писанкарка Параска Бодика (село Рудівка) була представлена у зібранні музею однією писанкою. На білому тлі яйця зображені п'ять трояндових пуп'янківз червоними пелюстками, жовтими чашечками і зеленими листочками. У XIX ст. писанки виготовляли здебільшого заміжні жінки, які дуже старанно ставились до цієї справи. Розписували писанки не в якісь спеціально виділені для цього дні, а протягом 4-6 тижнів великого посту. У святкові та недільні дні розписувати яйця не годилося. Писанки не лише дарувалися, а й продавались. Двохкольорова писанка коштувала 5 коп., а в кілька кольорів – 7-9 коп. Відзначалось, що звичай приготування писанок в XIX столітті йшов до занепаду [18; 34]. В кінці XIX ст. 5 писанок із Новгород-Сіверського повіту зберігались у зібранні історико-географічного музею при реальному училищі у Єлизаветграді. Але ця колекція невдовзі перестала існувати. Частину її передали до Лубенського музею. До XIV Археологічного з'їзду, який проходив у Чернігові в 1908