Українське писанкарство як провідна форма духовності нації

плямами на тлі іншого кольору; власне писанки – розписані за допомогою воску різними декоративними орнаментами; «мальованки» – розмальовані пензлем; «крашанки» – забарвлені лише одним тоном і «скробанки» – або ж «дряпанки». Найпоширенішим є «восковий» метод декорування яйця, який полягає в тому, що спеціальним писачком («кисточкою») – маленькою бляшаною конусоподібною трубочкою, закріпленою на дерев'яному держачку, виконують рисунок бджолиним воском на поверхні яйця. Він повинен залишитись білим. Далі яйце забарвлюють жовтою фарбою і наносять на нього ті елементи розпису, що повинні бути жовтого кольору. Опісля настає черга червоної барви (за кожним разом інтенсивність фарби наростає аж до найтемнішої). Потім на цьому тлі виписуються ті деталі орнаменту, що повинні бути червоними і т. д. Це техніка нанесення «теплих» (однієї гами) барв. Для нанесення додаткових «холодних» (синіх чи зелених) усувають зайву фарбу із місць, призначених під розпис «холодними», і протравлюють шкаралупу у воді з оцтом чи капустяною кислотою. Після цього продовжується планова робота.  Дуже поширеним видом великодніх писанок є «крашанки», забарвлені лише одним тоном без усяких прикрас.  На східному Поліссі зберігся один із найдавніших методів писанкарства наших предків – виготовлення «дряпанок» чи «скробанок». Яйце фарбують в якийсь темний колір, а потім металевим вістрям чи голкою зішкрябують пофарбований шар шкаралупи, утворюючи бажаний орнамент. Деякі із лемківських та поліських скробанок за витонченістю виконання наближаються до найвишуканіших ювелірних виробів.  Фарби для писанкарства здебільшого готуються за традиційними рецептами з коріння чи кори різних дерев та кущів, з цибулиння тощо. В останні роки все ширше використовуються анілінові барвники, а замість бджолиного воску парафін [6; 12].  Яйця для писанок найчастіше беруть курячі, але часто розписують також качині, гусячі та деяких голубів.  Зображали на писанках віддавна певні символічні й магічні знаки. Нові елементи вводились рідко й нерадо. Як правило, до цього вдавались тоді, коли з плином часу губився й призабувався зміст первісних символічних зображень. До найбільш популярних традиційних мотивів розпису писанок належать образ Великої Богині (жінки-праматері), солярні знаки (у вигляді розеток, зірочок, свастики, малюнків сонця і зірок, також «крутороги» і «павучки»), «сосонки» (символ вічнозеленої рослини, що плететься по землі, або ж «небесного змія», що запліднював яйце). Серед геометричних орнаментів найпопулярнішим є своєрідний елемент у вигляді хвилеподібної смуги – «безконечник» (український меандр). Надзвичайно цікавими є і поділ поля писанки на барви та кольорове вирішення орнаментів, розписів і тла.  Колись із писанками виконувались дії в магічних ритуалах. Багато із цих магічних дій, надто ж пов'язаних із землеробством, практикуються до сьогодні. Так, на весняного Юра (6 травня) для забезпечення доброго врожаю писанки котили по зеленому збіжжі й закопували у землю. Великоднього ранку вмивалися водою, в яку перед тим клали крашанки та срібні вироби, аби прибували сила й краса, а шкіра на личку була гладенька, як на яєчку. Шкаралупу з-під свячених яєць кидали у воду, що тече, аби задобрити пращурів і щоб у них («на тому світі») також настало свято (на Великдень). Свячені писанки є оберегом житла від природних стихій, а для людей і тварин – від «лихого ока». Писанки використовуються і в народній медицині. Писанки можуть бути елементом забави для дітей і молоді: грають «навбитки», «навкатки», «чокаються» тощо.  Красиво розмальовані писанки є також чудовою прикрасою кошиків з харчами, що їх несуть до церкви святити перед Великоднем. Порожні шкаралупи з-під писанок часто зберігають для прикрашування житла, нанизуючи їх на шнурочки і підвішуючи біля ікон (як правило, по три).  Загалом писанки писали для власного вжитку і з 1960-х років їх (або розписані дерев'яні макети писанок) почали продавати на великодніх базарах та ярмарках. Традиція писанкарства є однією з найдавніших і найстійкіших на всіх етнічних українських землях.