Українське писанкарство як провідна форма духовності нації

Висока доля їх благословила. З-під вправних рук писанкарів Дніпропетровщини виходили неперевершені твори народного мистецтва. Рисунок дніпропетровських писанок чіткий, інколи навіть сухуватий. Узагальнення форм, вдалі колористичні вирішення декоративних розписів писанок ставлять досягнення народних писанкарів поряд з кращими творами вишивальниць, ткачів, гончарів. За характером орнаментальних мотивів і стилем виконання писанки нашого регіону мають багато спільного з розписами хат, скринь, посуду, композиціями на кахлях, народними вишивками й тканинами (пригадаймо мистецтво петриківського розпису). Писанки – одна з цікавих сторінок народного мистецтва Дніпропетровщини.  Крім орнаменту, символічне значення в писанках мав колір. Так червоний означав радість, життя, любов, надію; червоний з чорним символізували земні божества; жовтий – місяць, зірки, гарний урожай; голубий колір уособлював небо, повітря, здоров’я, силу; зелений символізував весну, відродження природи, багатство рослинного й тваринного світу; коричневий – колір родючої землі[4; 371]. Матеріалом для писанки, за нашими висновками, у нашому краї віддавна й до сьогодні було й залишається пташине яйце. За технікою виконання сучасній писанці передувала крашанка – яйце, пофарбоване в один колір рослинними фарбами. Крашанки є досить популярними в сучасному декоративно-прикладному мистецтві та часто використовуються господинями під час підготовки до свята Великодня. Із кінця XIX ст. поряд із писанками створюються дряпанки й мальованки. Дряпанка – це крашанка, на якій орнамент видряпано голкою або металевим стержнем. Дряпанка на Дніпропетровщині зустрічається досить рідко. Мальованка – це яйце, розписане фарбами за допомогою пензля. Фарбувалися писанки в нашому регіоні переважно рослинними фарбами (навари лушпиння цибулі, листя, різноманітного коріння, кори дерев, наприклад дуба), органічними речовинами тваринного походження, а з початку XX ст. – аніліновими фарбами. Техніку воскового письма застосовували й у виготовленні писанок. Тільки тут віск не накрапується, а накладається тоненьким писачком, що має вигляд дерев'яної палички з маленькою бляшаною трубочкою на кінці, ледь товщою від голки. Орнаментальні лінії наносять розтопленим воском. Віск застигає, і яйце кладуть у найсвітлішу фарбу, переважно жовту. В місцях, де були воскові лінії, фарба не візьметься – там залишаться чисті лінії природного кольору шкарлупи. Після цього наносяться воскові лінії вже на жовті поверхні, а яйце кладеться у темнішу фарбу тощо [14; 175]. Білі писанки (галунки), що належать до найвишуканіших мистецьких творів нашого народу, трапляються в Наддніпрянщині досить рідко. А робиться це так: після нанесення кольорового орнаменту решту поверхні яйця знебарвлюють міцним капустяним квасом або галуном, і тоді на сніжно-білому тлі розквітають неперевершеної краси та яскравості малюнки [1; 33]. Отже, традиції писанкового розпису розвивалися на Дніпропетровщині здавна. Мотиви й елементи розпису тут тісно пов'язані з життям, побутом, звичаями і фольклором народу. Цим видом мистецтва займалися переважно жінки. Використовували в нашому регіоні як геометричні орнаменти, так і орнаменти з рослинною та тваринною символікою, що є відбитком вірувань прадавніх слов’ян та способом їхнього життя.

 

 

Таким чином, наші часи позначені небувалим зростанням інтересу до проблем вітчизняної історії, витоків національної культури, до непересічних досягнень минулого. Знання свого родоводу, історичних та культурних надбань предків необхідні не лише для піднесення національної гідності, а й для використання кращих традицій у практиці сьогодення. У наш час мистецтво писанок чарує око розмаїттям орнаментальних мотивів і буянням насичених фарб, викликаючи загальне захоплення. Писанкарство вважається одним із найцінніших різновидів українського декоративного розпису. У художньому відношенні писанки міцно пов'язані з іншими видами народного мистецтва певної місцевості, у них прослідковуються давні традиції та древні форми українського народного орнаменту [Додаток Б]. Писанки – це витвір нашої руки і нашої душі. У писанці – цілий світ. Як наука, як заклинання нерозривності роду, народу і Всесвіту, як життя в дусі Господньому, у вірі, надії й любові. Писанки вражають єдністю архаїчних елементів, а особливо подібністю писанкових елементів до елементів на посудинах трипільської культури. Аналогічні мотиви спіралі, змія вужа, змія дракона, сонечка, хвиль та ін., які дуже широко розповсюджені в орнаментації трипільських горщиків та мисок. Нині писанкарство набуває колишньої популярності. Відроджуються забуті техніки, з‘являються нові майстри. А це запорука невмирущості традицій нашого народу, сили його духу і таланту. Виник навіть музей писанки у місті Коломия Івано-Франківської області. Українці, відчувши животворний подих відродження національних традицій, почали вкладати у ці маленькі високомистецькі витвори свої уявлення про весняне пробудження цілого народу, про невмирущість вічно живого духу України. Про писанки збереглося багато легенд. Одна з них така: доля світу залежить від того, скільки писанок кожного року пишеться. Доки пишуть писанки, світ буде існувати, а коли цей звичай занехають, тоді зло у вигляді страшного диявола звільниться зі своїх залізних пут і знищить світ. Цей диявол живе під землею, прикутий до скелі ланцюгами. Щороку він посилає своїх слуг навколо світу, щоб ті підглянули, чи пишуться ще писанки і скільки їх написано. Коли багато, то залізні пута міцно стискають диявола, і він втрачає силу, бо людська любов перемагає найбільше зло. Отже, доки живе писанка, доти буде світ.