Українське писанкарство як провідна форма духовності нації

році з нагоди відзначення тисячоліття від року першої згадки про древнє місто в літопису, була відкрита велика виставка. Серед її експонатів відвідувачі мали змогу познайомитись з 60 зразками мистецтва писанкарок Чернігівщини. Для демонстрації на виставці писанки збирали по селах вихованці чернігівської семінарії під час пасхальних вакацій. Вони мали спеціальну програму із семи пунктів для збору відомостей про писанкарство, а саме: чи існує звичай виготовляти писанки; вік людей, які їх виготовляють; у кого вони навчались; спосіб виготовлення писанок, барвники і обладнання; орнамент виконується за зразками чи по пам'яті; як називаються окремі рисунки і скільки їх відомо; представити зразки писанок з назвами орнаментів. На виставку доставили писанки й відомості про них із сіл Вільшане, Киселівка та Чепелів Сосницького повіту, Попівка та Ображіївка Новгород-Сіверського повіту, села Куршановичі Новозибківського повіту, села Локотки Глухівського повіту та з містечка Ічня. В усіх цих населених пунктах існував звичай готувати писанки навесні. Особливо поширений він був у Сосницькому повіті. Виготовляли писанки як молоді дівчата, так і заміжні жінки. Деякі з них займались цією справою впродовж багатьох років. В селі Куршановичі колишнього Новозибківського повіту (нині Брянська область) на початку XX ст. виготовляла писанки Олександра Пономарчук, якій тоді було майже 80 років. Навчилась вона розписувати яйця у своїх подруг ще коли була дівчиною у селі Охраміевичі (нині Корюківського району Чернігівської області). А в селі Куршановичі років 50 писанки виготовляла лише одна О. Пономарчук. В Ічні на початку XX віку працювала лише одна писанкарка – Варвара Борисенко, якій на той час виповнилось понад 60 років [5; 24]. Орнаменти писанок були найрізноманітнішими. Називались вони в залежності від зображуваних мотивів. У селі Чепелів Сосницького повіту їх називали – «семирог», «квіточка», «квіточка з лапками», «клинчики», «рожі», «незабудки», «безкінечник», «сосонка», «грабельки», «зорі», «сніжинка». В селі Полівка Новгород – Сіверського повіту – «рожа», «барвінок», «дрібненькі клинчики», «сливи», «сосонка», «наритники» (наритийки – частина кінської збруї з узорним плетінням), «вітрячки», «хміль», «волові очі», «семирог», «човники». В селі Ображіївка того ж повіту – «рожа», «гвоздика», «волошки», «гладкий пояс», «хрещений вивід», «мотильки», «лапки». Із 30 малюнків, які знала О. Пономарчук, на виставці демонструвались далеко не всі. Серед експонованих -»рожа», «клинчики», рогата квітка». З інших місць писанки надійшли без назв. Перелік представлених писанок, інколи з коротким їх описом, включено до каталогу виставки XIV Археологічного з'їзду в Чернігові. Малюнки писанок, на жаль, не були опубліковані. Можливо, ця колекція писанок згодом перейшла до зібрання Чернігівського історичного музею і загинула в роки Великої Вітчизняної війни під час тимчасової окупації Чернігова фашистськими загарбниками. У 60-х роках XX ст. у зв’язку з періодом «відлиги» посилився інтерес до народного мистецтва. Дослідники археологічних експедицій ось уже кілька десятиліть звертають свою увагу на писанкарство. Так біля села Лука Врублівецька було знайдено декілька керамічних яєць з так званими торохкальцями – маленькими камінчиками, що вільно торохтіли всередині яйця, їх використовували як засоби, що відлякують злих духів. Завдяки цій важливій знахідці, вчені змогли визначити, коли почав розвиватися рослинний і геометричний орнамент. У 70-х ХХ ст. роках писанки як твори народного мистецтва вже експонувалися на виставках. З'явилися приватні колекції писанок. Відновилося виготовлення писанок із дерева, відоме у XVIII-XIX ст… У 80-х ХХст. роках до писанкарства звертаються професійні художники, народні майстри старшого покоління. [5] Дві керамічні писанки знайдені під час археологічних розкопок влітку 1983 року біля села Липове Талалаївського району Чернігівської області, які проводила експедиція Інституту археології Національної Академії наук України під керівництвом О. П. Моці за участю співробітників Чернігівського історичного музею імені В. В. Тарновського. Вони знаходились у різних місцях поховання часів Київської Русі. Ще одна писанка віднайдена науковим співробітником відділу археології Чернігівського історичного музею ім. В. В. Тарновського О. В. Шекуном під час обстеження давньоруського поселення біля села Сибереж Ріпкинського району на Чернігівщині. Влітку 1987 року працівниками того ж таки відділу археології під керівництвом А. Л. Казакова на території стародавнього Передгороддя (біля середньої школи № 1 по проспекту Миру в Чернігові) також знайдена керамічна писанка з глиняною кулькою всередині. Оздоблена вона полив'яними фігурними скобками між лініями, що з'єднують полюси яйця. В цьому випадку попередньо зроблені в глині заглиблення заповнили поливою. Оболонка яйця досить товста (7-8 мм). Подібні зразки були знайдені і в інших місцях. Ці знахідки свідчать про високий рівень розвитку керамічного писанкарства за часів Київської Русі. І це зовсім не випадково. Адже тоді велось інтенсивне муроване будівництво. Були зведені такі видатні пам'ятки давньоруської архітектури як Спаський, Борисоглібський та Успенський собори, П'ятницька та Іллінська церкви. Підлога споруд часто викладалась керамічними плитками, вкритими жовтою та зеленою поливами, тобто якраз такими, які використовувались для оздоблення писанок [7; 15]. Але найбільшого поширення набули розписані пташині яйця. Для приготування таких писанок використовувались яйця качок, гусей та, за давнім звичаєм, диких голубів. Здебільшого ж брались курячі яйця, бо кури – найдавніші і найбільш поширені домашні птахи. Розписані яйця крім того, що знаходили застосування під час дій весняних обрядів, прикрашали інтер'єр народного житла. Вони клались у миснику серед посуду або підвішувались до сволоку під стелею. Найраніше зафіксовані і збережені розписані курячі яйця відносяться до XIX ст. Це стало