Українські політичні середовища Галичини у ставленні до Польщі (1925 – 1932 рр.)

Автор вводить у науковий обіг архівні матеріали, які ще не були предметом наукового аналізу. 

Хронологічні рамки дослідження зумовлені еволюцією політичних середовищ, яка визначалася політичною ситуацією, що склалась на західноукраїнських землях в 20-х – 30-х рр. ХХ ст. в період їх перебування у складі ІІ Речі Посполитої. Нижня межа дослідження означена 1925 роком, що став переломним у формуванні ідеологій українських партій та організацій. У 1925 році було створено найвпливовішу українську партію тих часів – Українське національно-демократичне об’єднання, політична програма якого впливала не тільки на стратегію і тактику інших партій, але і на свідомість усього галицького громадянства. У цьому ж році Дмитро Донцов розпочав ширше розгортати свою публіцистичну діяльність, що стало важливим етапом у розвитку революційного націоналізму і націоналістичних організацій. У 1925 році колишні соціал-демократи на чолі з Чарнецьким створили комітет для підготовки створення Української соціалістичної партії, який пізніше стали називати соціал-демократичною групою “Вперед”, на основі якої було в наступному році створено Українську соціал-демократичну партію. 1925-1926 роки були переломними для комуністичних організацій в тому плані, що після 1925 року західноукраїнські комуністи почали працювати в правовому полі Речі Посполитої, заснувавши Сель-Роб. 

Верхня межа дослідження – 1932 рік – була вибрана у зв’язку із радикальною зміною ставлення УНДО до Польщі, що виявилося на IV Народному з’їзді, головним питанням обговорення на якому було: перехід об’єднання на автономістичні позиції. Ця подія спричинила конфліктність у стосунках українських політичних партій та організацій, що певним чином вплинуло на громадськість і започаткувало процес переходу до “нормалізації” у відносинах із польською державою. 

Територіальні рамки дослідження. Територіальні рамки дисертаційного дослідження окреслені межами тих українських земель, які після українсько-польської війни опинилися під владою ІІ Речі Посполитої, це Галичина і Західна Волинь, оскільки саме на цій території українці змогли найширше розбудувати партійне життя, а ставлення до Польщі було одним із головних факторів цієї розбудови. При цьому основний акцент зроблено на діяльності українських партій та організацій саме в Галичині, оскільки якраз ця частина України, перебуваючи разом із польськими землями у складі одної держави – Австро-Угорської імперії, має значно довший період співжиття з поляками у порівнянні з Західною Волинню. 

Практичне значення дисертації. Результати дисертаційного дослідження знайдуть своє практичне застосування у викладанні курсу новітньої історії України на історичному та інших факультетах у вищих навчальних закладах України; вони можуть бути включені у навчальні кафедральні програми з метою поглиблення вивчення окремих тем. Проблема, поставлена в названій роботі, може стати основою відповідного спецкурсу. Визначальні положення і висновки, зроблені у дисертації, могли б бути використані для подальшого вивчення даної проблематики і для розробки нових концепцій дослідження історії міжнаціональних стосунків на Західній Україні в 20-х – 30-х роках ХХ століття, а також – для нових концепцій побудови українсько-польських взаємовідносин на сучасному етапі. 

Методологічна основа дисертації. Методологічну основу даного дисертаційного дослідження складають принципи історизму, об’єктивності, системності, які дають можливість побудувати цілісну наукову концепцію, що відображає увесь спектр українських політичних середовищ та проблему їх ставлення до Польщі, до діяльності польських державних чинників, до польських громадсько-політичних організацій. У роботі застосовано порівняльний метод, який допомагає ототожнювати і диференціювати стратегічні лінії і політичні тактики різних політичних структур. 

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були викладені на трьох наукових конференціях викладачів і аспірантів історичного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка, на науковій конференції Наукового товариства імені Тараса Шевченка, на міжнародній конференції, присвяченій історії Львова, яка відбулася у Львівському державному університеті імені Івана Франка в 1998 році, у шістьох наукових статтях і в книжці «УНДО, ОУН: ставлення до Польщі». 

Структура дисертації. В основу побудови дисертації покладено проблемно-хронологічний принцип. Робота складається зі вступу, семи розділів, висновків, списку літератури та джерел. Дисертація займає 199 сторінок, з них 21 сторінка – список літератури і джерел (с. 179-199), у якому – 350 найменувань.

 

 

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, окреслено її територіальні та хронологічні рамки, наукову новизну, визначено предмет наукового дослідження, сформульовано мету й завдання роботи. 

У першому розділі «Історіографія та джерельна база проблеми» показано, що проблема ставлення українських політичних середовищ 20-х -30-х років ХХ ст. до Польщі не була предметом окремого наукового дослідження, хоча жоден з істориків-дослідників міжвоєнного періоду історії України не міг оминути даної теми як невід’ємного складника політичного розвитку Галичини і Західної Волині. 

Наукові і публіцистичні праці дослідників 20-х – 30-х років дають можливість зрозуміти політичні події через погляди заангажованих, або незаангажованих в цих процесах сучасників. Це стосується книг С. Томашівського, О. Назарука, В. Кушніра, М. Лозинського, С. Бандери, І. Камінського.

Окрему групу видань складають роботи радянської історіографії історії Західної України 20-х – 30-х років ХХ ст. Незважаючи на ідеологічний тиск на дослідників