Утворення та розвиток Галицько-Волинської держави

Виникненню та піднесенню Галицько-Волинського князівства сприяло вдале географічне положення. Воно розташувалося на перехресті важливих торговельних шляхів і було важкодоступним для набігів кочовиків. Віддаленість від Києва послаблювала залежність від центральної влади. До того ж, ставши єдиним князівством, Галичина і Волинь змогли об’єднати свої сили для боротьби з агресією сусідніх Польщі та Угорщини, а пізніше монгольської навали і наступу хрестоносців. На піднесення Галицько-Волинського князівства також впливала енергійна політика князів Романа Мстиславича і Данила Романовича (Галицького), а існування багатих родовищ солі, родючих земель, розвинутого ремесла сприяло розвитку торгівлі та економічному зростанню цих земель.

Отже, очолюване Романом Мстиславичем Галицько-Волинське князівство стало важливим явищем в історії вітчизняного державотворення. Воно об’єднало майже всі українські землі (крім Чернігівщини) і на відміну від Київської Русі розвивалося на єдиній етнічно-українській основі[10;324]. 

 

Спадкоємцями Романа були два малолітні сини, Данило і Василько; їх опікункою і регенткою була Романова вдова – Анна. У справи Галицько-Волинської держави почали втручатися сусідні держави, Угорщина й Польща,так настав період сорокарічної громадянської війни (1205—1245рр.).

У 1211 р. галицькі бояри під час однієї з усобиць виганяють княгиню Анну Романову з синами з Галича, а самі правлять від імені малолітнього князя Данила Романовича. Княгиня Анна Романова разом з синами Данилом і Васильком перебували у вигнанні в Угорщині. Згодом Данило Галицький повернувся на рідні землі і почав інтенсивно проводити внутрішню політику у своїй державі. У 1223 р. князь Данило Галицький збудував місто Холм, нову столицю держави, і перевів туди єпископат. Разом з іншими руськими князями Данило Галицький брав участь у битві з монголами на Калці. А вже в 1238 році Данило здобув галицький престол. Навесні 1238 р.  Данило розгромив тевтонських лицарів під Дорогичином[11;437].

У 1239 р. Данило Галицький оволодів Волинню, Києвом, посадив у Києві свого намісника воєводу Дмитра, став великим князем Київським.

Проте поширити свою владу на всю Галичину він зміг після перемоги в битві під Ярославом на  річці  Сян у 1245 р. над об’єднаним польсько-угорським військом та галицькими боярами. У  цій битві Данило отримав блискучу перемогу. Галицько-Волинський князь підтвердив свою славу хороброго воїна й  мудрого полководця. 

Ця перемога мала велике історичне значення. По-перше, вона надовго зупинила aгpeсію Угорського Королівства на північ від Карпат; по-друге,

піднесла міжнародний авторитет  Галицько-Волинської  держави. Після цього угорський король змушений був налагодити дружні стосунки з   Данилом i навіть  одружив  свою  дочку  із  сином Данила Левом. На честь цього шлюбу Данило заснував Львів. По-третє, влада Данила була поширена на всю Галичину. Велич Галицько-Волинської держави була відновлена[12;68].

Розвиток Галицько-Волинської держави був дуже швидким та міцним, так як його князь Данило Романович, повернувшись із Польщі додому після відходу монголо-татарських полчищ, заходився відроджувати державу. Відбудовувались зруйновані міста й села. Галицько-Волинська земля поступово піднімалася з руїн. Одночасно князь повів непримиренну боротьбу з боярською опозицією, яка знову почала виявляти спротив. У боротьбі проти великих бояр спирався на міщан, селян, дрібних і середніх бояр, духовенство. Внутрішня політика Данила Галицького була направленна на встановлення сильної князівської влади та  укріплення його авторитету. Також він досить продумано створив центральний апарат управління з вірних собі людей, постійно вдосконалював його, спираючись на досвід інших країн, що допомогло йому зміцнити свою державу. Його політика була направленна на відновлення міст та створення культурних центрів, він відав наказ побудував оборонні споруди, церкви. Збудував чимало міст, у тому числі Львів (1256 p.). Провів глибокі реформи в усіх галузях житгя. Було створено необхідні умови для розвитку сільського господарства, ремесел, промислів, торгівлі. Запрошував ремісників і купців з інших країн, сприяв розвиткові внутрішньої та зовнішньої торгівлі, соляних промислів. Досить великої уваги він придавав зміцненю своїх земель, в свою чергу він зміцнив західні кордони князівства. Саме йогу вдалося об'єднати під своєю владою всі українські князівства, крім Чернігівського і Сіверського[13;79].

Посилення держави не відповідало інтересам Золотої Орди. Щоб розчленувати її на окремі уділи, хан Батий восени 1245 р. наказав Данилові Галицькому: "Віддай Галичі" Змушений відвідати столицю Золотої Орди, Данило Романович ціною всіляких принижень і визнанням васальної залежності від хана утримав за собою князівський стіл. Це дозволило йому почати підготовку до визволення українських земель від поневолювачів. Для зміцнення міжнародного авторитету держави князь створив Галицьку митрополію, призначив її митрополитом Кирила — і відправив його на затвердження в Нікею.

Разом з тим він уклав проти Золотої Орди союз із своїм зятем, князем володимиро-суздальським, а також польськими, литовськими князями та угорським королем. Заради своєї мети галицько-волинський князь пішов на зближення з римською курією. Але після розгрому в 1262 р. ординцями володимиро-суздальського князя Галицько-Волинська держава залишилася фактично віч-на-віч з наймогутнішим у світі супротивником. Це знову змусило князя відновити зв'язки з римською курією й навіть коронуватися у 1253 р. Проте, переконавшись у нездатності Риму організувати хрестовий похід проти Золотої Орди, Данило Галицький припинив з нею стосунки. Тим самим він зняв конфесійну напругу в державі й заручився підтримкою безкомпромісно налаштованого православного духовенства, яке володіло умами селянства, міщанства й більшості бояр[14;3-15].

Данило Галицький укріплював свої володіння, заснував на