Вчення про людину у філософії Георгія Кониського і Григорія Сковороди

Стан наукового дослідження проблеми. Питання, що стали предметом дисертаційного дослідження, мають певний рівень розробки в історико-філософській літературі. 

Постать Г. Сковороди більшою чи меншою мірою постійно викликала інтерес дослідників, а оригінальність думок українського філософа зумовила широкий діапазон оцінок його поглядів. Досить пригадати класичні студії В. Ерна, Д. Багалія, Д. Оленчина, Д. Чижевського, а також ґрунтовні сковородинознавчі розвідки П. Житецького, Ф. Зеленогорського, Ф. Кудринського, Н. Петрова, М. Сумцова та інших. Його особу часто розглядають як певний архетип нашої нації, в котрому втілились її характерні риси (О. Кульчицький, І. Мірчук, М. Шлемкевич, В. Янів). Розгортаючи тему нашого дослідження, ми виокремлюємо аспекти, що стосуються співвіднесення філософії мислителя з тією чи іншою філософською традицією чи школою, а також їх оцінки з огляду на ступінь включеності Г. Сковороди в сучасний йому інтелектуальний соціальний контекст. Це дасть змогу чітко окреслити коло тих дослідників, до яких можна апелювати, обґрунтовуючи основні положення дисертації.

Від самого початку найбільше уваги дослідники приділяли впливові на Г. Сковороду античної культури, зокрема Сократа, Платона, Аристотеля, Епікура, Цицерона, Плутарха (І. Іваньо, Л. Кондратюк, К. Митрович, Г. Паласюк, І. Табачников та ін.), містичних філософів і біблійних текстів (П. Біланюк, Р. Піч та ін.). Багато вчених вважали, що між видатним філософом і його епохою зв’язків не було, що він був людиною, відірваною від свого часу (Г. Данилевський, А. Єфіменко, Ф. Зеленогорський). Таку позицію спростовують сучасні дослідники: Л. Довга, С. Кримський, Д. Наливайко, А. Макаров, М. Попович, М. Ткачук, які осмислюють творчість Г. Сковороди в контексті культури українського бароко, що зазнала впливу західноєвропейської традиції (В. Андрушко, П. Гнатенко, І. Матковська та ін.), сформувалась на тлі філософії і культури Нового часу (Н.Уткіна). Із середини ХХст. літературну творчість Г. Сковороди розглядають у тісному зв’язку з художньою та науковою спадщиною українських культурних діячів Київської Русі, вчених братств, професорів Києво-Могилянської академії, шукають відгомін його ідей у мислителів України XІX ст. Йдеться про праці В. Горського, І. Захари, І. Іваньо, С. Йосипенка, В. Литвинова, В. Нічик, І. Паславського, А. Пашука, Я. Стратій та інших дослідників, які працюють у галузі вітчизняної історії філософії та аналізують проблеми, що, поряд із іншим, торкаються осмислення сенсу життя людини, усвідомлення нею свого призначення на землі.

Теоретичні джерела творчості Г. Сковороди неодноразово обговорювалися на науково-практичних конференціях у Києві, Харкові, Переяславі-Хмельницькому, що засвідчує інтерес дослідників до витоків і традицій світогляду мислителя, ґенези логіки історичного розвитку української ментальності. Біографічні відомості, людинознавчі та етичні погляди філософа розкриваються в працях Ю. Барабаша, В. Білодіда, С. Бондара, І. Головахи, Ф. Канака, М. Кисельова, Д. Козія, Л. Махновця, Ф. Поліщука, М. Редька, В. Роменця, В. Стадниченка, І. Стогнія, Л. Ушкалова, В. Шинкарука, В. Шевчука та інших.

Навіть побіжний аналіз сковородинознавчої палітри засвідчує її розмаїтість. Сучасних українських досліджень філософії Георгія Кониського обмаль. Життєвий шлях, філософські погляди, світоглядні орієнтири, ідеали та переконання Г. Кониського досліджує у своїх працях львівський філософ М. Кашуба. Ідейний зв’язок професора Академії із своїм учнем Г. Сковородою підкреслюють В. Горський, М. Кашуба, В. Нічик, Я. Стратій. Постать Г. Кониського привертає увагу і зарубіжних дослідників: О. Мезько-Оглоблина, В. Протасевича, А. Подокшина тощо. Проте філософсько-антропологічна проблематика Г. Кониського ще не стала предметом ґрунтовного самостійного дослідження. 

Дотичними до нашої теми є дослідження розуміння людини в історії української філософії XVI – XVIII ст. у працях А. Бичко, І. Бичка, Г. Волинки, Л. Довгої, М. Качуровського, І. Огородника, М. Роговича, В. Табачковського, Ю. Федіва, З. Хижняк, В. Шевченка, Н. Яковенко, В. Ярошовця та інших. Важливо також згадати студії філософських аспектів розвитку особистості та її світоглядно-гуманістичних орієнтирів в умовах трансформації сучасного українського суспільства, здійснені О. Гомілко, Л. Губерським, А. Єрмоленком, В. Лісовим, В. Ляхом, В. Малаховим, В. Нестеренком, М. Поповичем, М. Савчином, Н. Хамітовим та іншими дослідниками.

Слід наголосити, що незважаючи на отримані протягом останніх десятиліть результати у вивченні зв’язку творчості Г. Сковороди із філософією професорів Києво-Могилянської академії, зокрема зі спадщиною Г. Кониського, цілісна реконструкція їх філософсько-антропологічних поглядів у світлі сучасних їм етико-соціальних реалій залишається на часі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Досліджувана тема є складовою програми вивчення української філософії, її історії та ідейного розвитку відповідно до комплексної наукової проблеми “Київська філософська школа в українському державотворенні та культурі: друга половина XX ст.”, державний реєстраційний № 0100U003739, над якою працює Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди.

Об’єктом дослідження є філософська спадщина Г. Кониського та Г. Сковороди.

Предмет дослідження – особливості вчення про людину Г. Кониського та Г. Сковороди в контексті формування нових форм світосприйняття.

Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційної роботи є цілісний компаративістський аналіз філософсько-антропологічних поглядів Г. Кониського та Г. Сковороди, розкриття їхньої суті й історико-філософської специфіки, виявлення характерних рис, що вплинули на духовне буття людини і усвідомлення нею