Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Вчення про людину у філософії Георгія Кониського і Григорія Сковороди

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
33
Мова: 
Українська
Оцінка: 

власного призначення в розгортанні суспільного життя.

Зазначена мета окреслює коло таких завдань:
•проаналізувати концептуальні особливості вирішення проблеми людини, запропонованого українськими представниками філософії і культури XV – XVIII ст., виявити суть культурної традиції, єдність і розбіжність їх поглядів на це питання;
•з’ясувати спільні та відмінні підходи до розуміння призначення людини й змісту її діяльності у могилянській філософії і творчості Г.Сковороди;
•виокремити та показати особливості прояву елементу двонатурності людини у вченні Г. Кониського і Г. Сковороди, їх спадкоємність та відмінність;
•дослідити у філософських курсах Г. Кониського і Г. Сковороди проблему пізнавальної діяльності людини на шляху досягнення істини й усвідомлення нею свого призначення; 
•реконструювати складові практичної філософії Г. Кониського і Г. Сковороди та з’ясувати особливості обґрунтування ними ролі морального вдосконалення людини, пізнання Бога і самореалізації в земному житті як основних чинників досягнення щастя.
Методологічна основа та джерельна база дослідження. Досліджуючи історичні документи та богословсько-полемічні твори, ми дотримувались принципів історизму, об’єктивності, послідовності та цілісності, згідно з якими дійсність розглядається в усій сукупності явищ, як така, що змінюється й розвивається в часі. В основу дисертаційного дослідження покладено принцип структурного аналізу філософських текстів, що виходить із визнання їх внутрішньої самоцінності й самодостатності. Одночасно ми використовували сучасні соціально-філософські підходи до аналізу історії суспільних вчень, розроблені В. Шинкаруком, В. Горським, О. Яценком (вчення про філософську культуру), С. Кримським, В. Шевченком (вчення про архетипи національної культури), І. Огородником та М. Русином (персонально-хронологічний аналіз), І. Бичком та А. Макаровим (екзистенційний підхід до історії філософії), І. Заїченком та Н. Хамітовим (семантико-герменевтичний аналіз), М. Нічик, В. Лісовим, Я. Стратій (історико-філософський синтез), П. Гнатенком та М. Поповичем (концепція національного характеру й українського менталітету). Методологічний аналіз здійснювався на засадах діалектики з використанням таких загальнонаукових методів, як логічність, аналіз і синтез, індукція й дедукція тощо. Джерельною базою роботи слугували пам’ятки історії філософської думки українського народу, праці дослідників розвитку української культури як в Україні, так і за її межами.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що в ньому здійснено першу цілісну історико-філософську реконструкцію антропологічних поглядів Г. Кониського (на матеріалі його латиномовного філософського курсу) та Г. Сковороди; на підставі герменевтично-компаративістського аналізу їх філософського доробку виокремлено засадничі для української філософської думки XVII – XVIII ст. тлумачення сутності людини та її буття; розкрито гносеологічну складову філософсько-антропологічних концепцій та реконструйовано основні складові практичної філософії Г. Кониського та Г. Сковороди, доведено існування спільних та відмінних підходів до осмислення ними етичних та метафізичних аспектів проблеми людського щастя.
Наукова новизна конкретизується в таких положеннях:
•обґрунтовано тезу про те, що аналіз антропологічних концепцій Г. Кониського та Г. Сковороди в контексті тлумачень сутності людини домогилянською та академічною вітчизняною філософською думкою уможливлює доведення існування генетичного зв’язку творчості обох мислителів з українською духовною та філософською традицією;
•на засадах порівняльного аналізу осмислення проблеми людини в філософському курсі Г. Кониського та в творчості Г. Сковороди з’ясовано, що їх філософсько-антропологічні концепції репрезентують відмінні напрямки у розвитку філософської думки України XVIII ст.: нову християнську філософію або другу схоластику та етико-антропологічний підхід;
•доведено, що незважаючи на суттєву відмінність між філософією Г. Кониського, з характерним для неї домінуванням раціоналізму, арістотелізму в його інтерпретації другої схоластики, вкрапленням в межах схоластичної парадигми філософування науки ідей новітньої філософії, і філософією Г. Сковороди, з її поєднанням української та західноєвропейської містики з певним комплексом ідей ранньомодерної думки, їм властиво багато спільного: присутність елементів могилянської філософії у вченні Г. Сковороди і наявність характерних для останнього містичних ідей у філософському курсі Г. Кониського;
•на підставі першого у вітчизняній філософській думці докладного порівняльного аналізу філософсько-антропологічних трактатів „Філософії природи, або фізики” рукописного латиномовного лекційного курсу Г. Кониського та послідовної реконструкції вчення про людину як незлитної єдності духу і тіла Г. Сковороди зроблено висновок не тільки про пріоритетне значення для обох мислителів духовної природи людини, але й обґрунтовано нове, відмінне від домогилянської філософії, барокове розуміння ними гармонії духовного й тілесного, внутрішнього й зовнішнього її начал, її чуттєвої і надчуттєвої частин, а також з’ясовано різну міру цієї гармонійності – більша зосередженість Г. Кониського на тілесній будові людини і акцентуація її духовного переображення у Г. Сковороди;
•виокремлено та всебічно розкрито гносеологічну складову філософсько-антропологічних уявлень філософів: як вчення Г. Сковороди про самопізнання, так і притаманну могилянцям концепцію пізнання Г. Кониського як трирівневий процес, який обіймав чуттєвий, дискурсивний та інтуїтивний етапи. З’ясовано, що інтуїтивний етап пізнання у Г. Кониського є аналогічним кінцевій стадії самопізнання у Г. Сковороди і пов’язаний з осяянням та духовним переображенням людини;
•реконструйовано основні складові практичної філософії чи етики (опанування найвищими людськими цінностями, чеснотами, уникнення вад, управління людськими афектами, наділення свободою волі, досягнення блага чи щастя) Г. Кониського і Г. Сковороди, що дало можливість не лише вписати їх у контекст здійснення синтезу у ландшафтах культури українського бароко домогилянських і ранньомодерних філософських ідей, а й всебічно розкрити спільне розуміння Г. Кониським і Г. Сковородою найвищого щастя як споглядання Бога, яке досягається через містичне осяяння;
•виокремлено суттєві відмінності концепцій щастя українських філософів: якщо Г. Кониський найістотнішим для досягнення щасливого
Фото Капча