Ведення пацієнта з печією

Визначення

Печія (pyrosis) – симптом органічних захворювань або функціональних станів верхніх відділів травного тракту, що виявляється відчуттям жару, паління і дискомфорту за грудиною і (або) в підложковій області. Хоча печія і не є загрозливим для життя симптомом, вона може бути болісною і нерідко створює хворому дискомфорт і доставляє безліч незручностей. Тому вимагає пильної уваги, діагностики і лікування.

 

Виникає печія, як правило, через 30-60 хвилин після їжі і може посилюватися при нахилі тіла вперед або горизонтальному положенні, при натуженні під час акту дефекації (особливо при закрепах). Напади печії можуть повторюватися достатньо часто і порушувати нормальний спосіб життя. Печія, що з'являється більше трьох разів в тиждень, істотно погіршує якість життя.

Останніми роками в світі кількість пацієнтів з важкими запальними процесами нижньої частини стравоходу – рефлюкс-езофагитамі – збільшилася в 2-3 рази. З цієї причини серед гастроентерологів навіть з'явився вислів, що ХХ століття – це століття виразкової хвороби, а ХХІ – рефлюкс-езофагитов.

Скарги на печію є одними з найпоширеніших в гастроентерологічній практиці, оскільки супроводжують безліч захворювань стравоходу, шлунку і (або) дванадцятипалої кишки.

Необхідність вивчення теми «Гастроезофагальна рефлюксна хвороба» в клініці внутрішніх хвороб обумовлена значною поширеністю даної патології в світі. Серед дорослого населення більшості розвинутих країн частота печії досягає 40% та має тенденцію до зростання. За ступенем зниження якості життя гастроезофагальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) поступається лише психічним хворобам і переважає пептичну виразку дванадцятипалої кишки, стенокардію та гіпертонічну хворобу І-ІІ стадій. У 10% пацієнтів із симптомами ГЕРХ розвивається стравохід Барретта, що збільшує ризик появи аденокарциноми стравоходу в 30-125 разів.

Згідно Монреальської угодии, 2005 р. ГЕРХ – це стан, що розвивається, коли рефлюкс шлунка викликає симптоми, що сприяють пацієнту фізичний дискомфорт та ускладнення.

 

 

 

- з поширеністю гастроезофагальної рефлексної хвороби;

• Роль гастродуоденального рефлексу у розвитку езофагіту та стравоходу Баррета
• основні етіологічні фактори ГЕРХ;
• патогенез ГЕРХ;
• прояви ГЕРХ;
• класифікацію ерозивної та неерозивної ГЕРХ;

• проводити опитування та фізикальне обстеження пацієнтів із печією
• Пояснити принципи диференціального діагнозу
• Аналізувати основні клінічні синдроми, особливості клінічного перебігу;
• Обгрунтувати застосування методів діагностики
• Трактувати особливості лабораторних і інструментальних методів дослідження;
• Виявляти основні варіанти клінічного перебігу та ускладнень
• Знати тактику ведення хворих в залежності від причини;
• Скласти план обстеження та лікування
• Обгрунтувати застосування методів діагностики
• Трактувати особливості лабораторних і інструментальних методів дослідження;
• Виявляти основні варіанти клінічного перебігу та ускладнень
• Знати тактику ведення хворих в залежності від причини;
• Проводити первинну та вторинну профілактику
• Обгрунтувати прогноз та працездатність.

 

 

4. 1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття:

4. 2. Теоретичні питання до заняття:

• Етіологія гастроезофагальної рефлюксної хвороби.
• Основні патогенетичні механізми розвитку ГЕРХ.
• Основні клінічні прояви ГЕРХ
• Які атипові прояви ГЕРХ.
• Які основні критерії діагностики при ГЕРХ..
• Роль гастроезофагального рефлюксу у розвитку езофагіту та стравоходу Барретта.
• Класифікація ГЕРХ.
• Клінічні прояви ерозивної ГЕРХ
• Клінічні прояви неерозивної ГЕРХ
• Диференційа діагностика езофагітів
• Які ускладнення можливі при ГЕРХ
• Лікування неерозивної ГЕРХ.
• Лікування ерозивної ГЕРХ.
• Основні принципи профілактики ГЕРХ

 

4. 3. Практичні завдання, які виконуються на занятті:

 

• цілеспрямовано зібрати скарги і анамнез у хворого;
• провести обстеження, виявити і дати оцінку змінам в його стані;
• сформулювати попередній діагноз
• скласти план додаткових обстежень і оцінити його результати.
• дати оцінку лабораторним і інструментальним методам дослідження.
• скласти схему диференційованого діагнозу
• сформулювати обґрунтований клінічний діагноз згідно вимогам сучасної класифікації
• скласти план лікування в залежності від варіанту перебігу
• призначити відновлювальне лікування на різних етапах реабілітації
• визначити тактику вирішення питань медико-соціальної експертизи, працевлаштування, профілактики

 

 

 

Поширеність функціональної печії залишається предметом епідеміологічних досліджень. Більшість пацієнтів не звертаються по медичну допомогу у разі рідкісної, епізодично виникаючої печії. У декількох дослідженнях популяцій встановлено, що більш ніж у 70% пацієнтів з печією не виявлялися ознаки пошкодження слизовоїї оболонки при проведенні ендоскопії.

Від 30 до 50% хворих НЕРХ при проведенні рн-моніторірованія в стравоході мають нормальну картину показників кислотної експозиції, що зумовлює виділення цих пацієнтів як підгрупу з функціональною печією. Як правило, це молоді пацієнти, що мають нормальну масу тіла.

 

У переважній більшості випадків печія з’являється від підвищеної кислотності шлункового соку, але іноді властива зниженій кислотності або навіть повній відсутності в шлунку соляної кислоти. Причиною появи печії може бути і недостатність кардіальним сфінктера (тобто м’язового кільця, яке охоплює нижню частину стравоходу в місці його переходу в шлунок). Якщо сфінктер функціонує нормально, то основна його роль запобігати надходження вмісту шлунку в стравохід. Коли ж функція порушена, то будь-який вміст шлунка, потрапляючи на слизову оболонку стравоходу, викликає відчуття печії. Бувають ще випадки, коли печія стає одним з ознак неврозу.

 

 

 

Причини печії:

• Вживання деяких продуктів і напоїв знижує тонус нижнього стравохідного сфінктера. До них відносяться: шоколад, продукти, що містять м'яту перцеву, жирна їжа, алкоголь і кофєїнвміщуючі напої (кава, чорний чай, кока-кола і ін.).
• Печія іноді виникає в певному положенні тіла: при нахилах і в горизонтальному положенні