Відокремлення влади від бізнесу

І коли йдеться про розвиток не тільки форм власності, а й самого виробництва, зокрема, натурального, товарного, індустріального тощо, то, зазначаючи їх відмінності, "забувають" про їх спільну основу, що це лише різні способи виробництва з метою кращого задоволення потреб людей, а тому в його основі на всіх етапах розвитку лежить закон єдності виробництва і споживання. Через те закон власності, закон вартості, закон розподілу за працею та ін. - це лише різні форми вираження даного при-чинно-наслідкового зв'язку. Проте його, навпаки, розривають, а потім "блукають" у лабіринтах цієї залежності аж до заперечення трудової теорії товарних відносин, що є характерним для сучасної інтерпретації суті ринкової економіки. Це стало однією з причин того, що й у відносинах власності закладено не працю людини, а лише її "ставлення" до речей, а тому приватна (індивідуальна), колективна і загальнонародна власність розглядаються лише як різнотипні форми, які заперечують одна одну, не мають спільної основи.

Насправді, хоч за умов кооперації праці форми реалізації приватної власності товаровиробників дещо ускладнюються, по суті, вони залишаються незмінними. Зокрема, з виникненням підприємств відбувається технологічне відокремлення засобів виробництва від робочої сили, отже, й відокремлений розвиток форм власності на ці чинники виробництва. Форма власності на робочу силу визначається індивідуальністю людини і поширюється лише на необхідний продукт, що забезпечує відтворення особистості людини, а тому виступає у формі особистої власності. Вона, як і приватна власність, виражає привласнення продукту безпосереднім виробником відповідно до кількості і якості затраченої ним праці і забезпечує йому пряму залежність рівня споживання від рівня виробництва. Колективна праця є більш продуктивною, ніж індивідуальна, тому й рівень життя членів даного колективу є значно вищим, ніж за індивідуального виробництва.

Форма власності на засоби виробництва визначається досягнутим рівнем розвитку продуктивних сил. Який рівень розвитку продуктивних сил, такою є і форма власності на засоби виробництва. Головним завданням її є забезпечення відповідної форми їх відтворення. Оскільки відтворення підприємств відбувається за рахунок виробленої продукції, то й форма власності на засоби виробництва поширюється і на неї. У процесі переростання індивідуальних господарств у колективні (підприємства) власність на засоби виробництва з приватної (індивідуальної) переростає в колективну, що забезпечує відповідну форму їх відтворення. Колективна власність - це вища форма розвитку приватної власності, яка утворилася внаслідок кооперації праці у межах даного колективу. Вона, як і приватна власність, виражає відносини привласнення продукту безпосереднім виробником (колективом) відповідно до кількості і якості затраченої ним праці, забезпечує йому пряму залежність рівня споживання від рівня виробництва і поєднує в одній особі (колективі) і виробника, і власника. Здійснення кооперації праці в межах суспільства веде до утворення загальнонародної (національної, державної) власності.

Оскільки засоби виробництва являють собою єдину технологічно неподільну систему, то й колективна (національна) власність також є неподільною. Тому кожен член колективу може бути лише співвласником підприємства. Ця співвласність реалізується у формі його права на безплатне використання засобів виробництва з метою створення для себе необхідного продукту-права на працю. Наймання робочої сили - це сучасна цивілізована форма реалізації співвласності (права на працю) кожного члена колективу, юридичний акт, що закріплює виробника за конкретним підприємством з метою виконання певної роботи, незалежно від того, є він фактичним співвласником цього підприємства чи ні. Справа в тому, що робоча сила, на відміну від засобів виробництва (фабрик і заводів), є мобільною, динамічною. І щоб не створювати певних труднощів у виборі спеціальності та місця роботи, суспільство забезпечує кожному виробнику реалізацію його співвласності на тому підприємстві, на якому він хоче і може працювати, що й досягається за допомогою наймання робочої сили.

Таким чином, індивідуальна (приватна), колективна і державна власність є лише різними за формою (суб'єктами), але однотипними за своєю суттю власностями - вони на різних рівнях розвитку продуктивних сил виражають відносини привласнення продукту безпосереднім виробником відповідно до кількості і якості затраченої праці, поєднують в одній особі (колективі, народові) і виробника, і власника і забезпечують їм пряму залежність рівня споживання від рівня виробництва, а тому належать до трудового типу власності. Такий розвиток власності, отже, і всього товарного виробництва, відбувається в точній відповідності з розвитком продуктивних сил, науки й техніки і означає розвиток демократизації економіки країни.

Відповідним чином розвивається і демократія суспільства, пов'язана з управлінням усіма суспільними процесами. Влада в особі держави, що виникла на основі суспільного поділу праці, також являє собою складну систему і, як усяка система, включає в себе централізоване і децентралізоване управління. Централізоване управління уособлюється державою, а децентралізоване - самоврядуванням народу, збереженням тих функцій управління, які не передані центральним органам і забезпечують певну автономію діяльності кожної складової частини цієї системи. Таку систему влади можна порівняти з центральною і периферійною нервовою системою людини, що забезпечує нормальне функціонування організму. Органічне поєднання цих форм управління дає найбільший ефект. Перекіс у бік централізованого управління, який мав місце при соціалізмі, призвів до утворення командно-адміністративної форми господарювання і зниження ролі народних мас в управлінні. Це й стало основною причиною сучасної демократизації влади.

Демократизація влади у поєднанні з