Відокремлення влади від бізнесу

Проте трудовому типу приватної власності протистоїть нетрудова власність, яка виражає відносини привласнення продукту суб'єктом власності без відповідних затрат праці, на основі одного лише права власності і, таким чином, розриває пряму залежність рівня споживання від рівня виробництва. Якщо трудова приватна власність поєднує в одній особі і виробника, і власника, то нетрудова, навпаки, роз'єднує їх на дві протилежні групи: 1) власників засобів виробництва, які самі не виробляють продукції, а використовують знаряддя праці як джерело одержання засобів свого існування, і 2) безпосередніх виробників, які позбавлені власності і на засоби виробництва, і на створений ними продукт, використовуються лише як робоча сила. Поява цього типу власності пов'язана з тим, що, на жаль, є певна група людей, яка хоче жити, не працюючи, і спрямовує свої зусилля на досягнення цієї мети. Найбільш ефективним засобом одержання нетрудових доходів є влада і власність без уточнення її джерела, а отже, їх зрощення. Тому поділ суспільства на власників засобів виробництва і найманих робітників - це не просто суспільний поділ праці (де кожен виконує свої функції: робітник виробляє, а підприємець управляє), а класовий поділ суспільства.

Сама по собі власність є не чинником виробництва, як праця, а лише економічною формою вираження відокремленості виробника, тому вона не створює продукти, а тільки бере участь в їх розподілі і перерозподілі. Якщо мати на увазі трудовий тип приватної власності, то розподіл за власністю є те ж саме, що й розподіл за працею. Але, будучи взятою у відриві від виробництва, така власність стає нетрудовою, реалізація її веде до отримання нетрудових доходів. Це вже чисто юридичне поняття власності, відірване від процесу виробництва, яке маскується під економічне, трудове. Тому власність визначається лише як ставлення людини до речей - як до своїх або чужих, без уточнення її джерела. На поверхні нетрудова приватна власність (а також похідні від неї акціонерна і державна) виступає як трудова, оскільки суб'єкт власності один і той самий - окрема особа, хоч тут відсутнє уточнення, що таке привласнення може здійснювати лише безпосередній виробник відповідно до кількості і якості затраченої праці. Усе це замінюється правом власності. Якщо особа має таке право, то річ належить їй, а не має - річ чужа, хоч і виготовлена її працею.

У сучасних умовах справа вже дійшла до абсурду, коли побудований за свій рахунок будинок потрібно ще й приватизувати, бо без цього він не буде твоєю власністю. Водночас потрібно приватизувати і те місце, на якому він стоїть, тому що хтось інший може його приватизувати і будинок зависне в повітрі. Прикладів такого абсурду чимало, що є яскравим свідченням того, як власність перетворюється в засіб одержання нетрудових доходів. І коли хочуть встановити приватну власність на землю, нібито турбуючись про інтереси селянина, то мається на увазі перетворення її в кінцевому підсумку на засіб одержання нетрудових доходів, ренти великими землевласниками. Але при цьому селянина змушують працювати день і ніч, щоб купити або орендувати цю землю. Однією з найважливіших причин зростання вартості будівництва квартир також є плата за землю, яка робить їх недоступними для рядових громадян країни.

У результаті розподіл за такою власністю заперечує розподіл за працею, дає змогу маніпулювати розподілом продукції в цілому, є засобом соціального паразитизму і спрямовує зусилля людини не на працю, а на боротьбу за право власності. Цей непомітний нюанс підміни понять робить два протилежних типи власності однозначними в теорії, а відтак - в економіці і праві, хоч відмінність їх на практиці очевидна, бо не може одна людина своїми затратами праці створити таке багатство, яке в сотні тисяч разів перевищує багатство безпосередніх виробників. Тому ці поняття необхідно розрізнювати.

Якщо формування рабовласницької і феодальної форм власності на засоби виробництва і робочу силу відбувалося під впливом тільки надбудови суспільства (влади), то за умов капіталізму і соціалізму - економічних методів. Воно здійснювалося так. У зв'язку з технологічним відокремленням засобів виробництва від робочої сили, яке існує на промисловій стадії розвитку товарного виробництва, виникає проблема з'єднання цих двох чинників, що привело до нового суспільного поділу праці і виникнення підприємництва, яке займається організацією і управлінням виробництва. Відповідно до загальної теорії товарних відносин, підприємець є співвласником підприємства і мав би одержувати заробітну плату залежно від кількості і якості затраченої праці, як і всі інші члени колективу. Але колективна власність має той недолік, що вона поширюється на весь колектив, а тому втрачається прямий зв'язок робочої