Відокремлення влади від бізнесу

Цією особливістю колективної власності і скористались підприємці. Оскільки в їх руках зосереджено весь процес відтворення підприємства, що надає їм статусу господаря (безпосереднього виробника), то чому б не використати цю нагоду у своїх інтересах і не зробити колективну власність своєю, приватною, що й сталося. Підприємець із співвласника підприємства перетворюється на його приватного власника, заодно і товаровиробника. А безпосередній виробник стає лише найманою робочою силою, позбавленою власності не тільки на засоби виробництва, але й на створений нею продукт. Він належить власнику підприємства. Так у процесі переходу простого товарного виробництва у промислову стадію його розвитку відбулося злиття влади і власності, результатом якого є перетворення трудової колективної власності на нетрудову приватну власність підприємця. Внаслідок цих змін підприємницька діяльність набула "чудодійної сили" створювати багатство, якої нібито позбавлена рядова робоча сила, хоч насправді багатство - це результат колективної праці, який штучно приписується підприємцю. Тому й створюється видимість, ніби підприємець не їв, не пив, по-чорному працював, нагромадив капітал, організував виробництво і тепер одержує прибуток як винагороду за вкладений капітал, за ризик такого вкладення тощо.

Метастази гіпертрофованої, переродженої приватної власності розростаються по всьому суспільному організму, надаючи йому патологічної форми розвитку. З виникненням нетрудової приватної власності безпосередні виробники перестають бути співвласниками засобів виробництва і втрачають право на працю. Наймання робочої сили виступає як її купівля-продаж: власник засобів виробництва купує, а робітник продає свою робочу силу, вартість якої визначається не досягнутим рівнем розвитку продуктивних сил суспільства, а вартістю засобів існування робітників. Надлишок продукту (прибуток) перетворюється в доход власника підприємства і назавжди втрачається для робітників. Щодо робітника розподіл необхідного продукту (вартості робочої сили) відбувається залежно від кількості і якості затраченої ним праці у формі заробітної плати, а щодо підприємця - у формі прибутку, який одержується на основі права власності на засоби виробництва. Цим самим приховується різниця між затратами праці підприємця і фактичними його доходами. Основною метою всякого бізнесу (виробництва) стає вже не задоволення потреб людей, а одержання максимальних прибутків.

Насправді прибуток створюється затратами додаткової праці виробників як матеріальна основа розвитку виробництва, а не для збагачення підприємців. Зростання прибутковості підприємства (бізнесу) відбувається за рахунок того, що постійно вдосконалюється технологія виробництва, підвищується продуктивність праці і знижується собівартість продукції, що при стабільності цін певний час веде до зростання прибутку. Інакше кажучи, підвищення прибутку відбувається під впливом зростання рівня господарської діяльності підприємства порівняно із суспільно необхідним рівнем, зафіксованим у ціні. Тому основною метою підприємства (бізнесу) має бути не погоня за максимальними прибутками, а постійне вдосконалення виробництва, підвищення продуктивності праці, що в кінцевому підсумку повинно привести до зростання добробуту всіх людей. Але ця "деталь" не уточнюється, тому весь прибуток із засобу розвитку виробництва перетворюється на засіб самозбагачення власників підприємства. Причому ця мета досягається не стільки за рахунок вдосконалення виробництва, скільки за рахунок різних маніпуляцій виробничими відносинами, зокрема за рахунок штучного підвищення цін, відносин власності тощо.

Далі злиття влади і власності набуває конкретних форм виявлення. Держава (влада), перебуваючи в руках багатих власників, стає ефективним засобом досягнення їх мети. Демократизація влади є лише прикриттям їх панування. Встановлюється своєрідна єдність економіки й політики (влади і бізнесу), але не на користь безпосередніх виробників. Це й створює проблеми дальшого розвитку суспільства, веде до виникнення суперечності між суспільним (колективним) характером виробництва і приватним характером привласнення його результатів, а відтак - і до боротьби між цими групами людей за ліквідацію соціально-економічної несправедливості.

Цю проблему спробував розв'язати соціалізм, встановивши форму власності на засоби виробництва відповідно до рівня розвитку продуктивних сил, що само по собі є позитивним. Але знов-таки спіткнувся на злитті влади і власності. Звернули увагу на цю проблему не тому, що вона до цього часу не існувала, а у зв'язку з необхідністю проведення роздержавлення і приватизації. Одержавлення при соціалізмі призвело до перетворення загальнонародної (національної) власності в державно-монополістичну власність. Держава, виконуючи функції управління економікою, оголосила себе власником загальнонародної власності. У результаті фактичним власником став не безпосередній виробник (колектив, народ), а державний чиновник. Безпосередні виробники так і залишилися найманими робітниками, не ставши співвласниками суспільної власності. Побудований на основі державно-монополістичної власності соціалізм став, по суті, державно-монополістичним капіталізмом. Це трохи краще, ніж приватний капіталізм, але ще не соціально справедливе суспільство, де не теоретично, а дійсно відсутня експлуатація людини людиною. Експлуататором, на жаль, тут виступала держава. І це також було очевидним, незважаючи на всю ідеологічну демагогію. Встановилася, таким чином, єдність економіки й політики, характерна для деформованого соціалізму.

Тому й виникла об'єктивна необхідність дальшого реформування власності - роздержавлення і приватизації, приведення її у відповідність з об'єктивно діючими закономірностями розвитку. Роздержавлення - це процес відокремлення влади від власності, де влада (держава) займається своїми безпосередніми функціями - управляє економікою країни в інтересах усіх громадян країни, а власність - є засобом реалізації принципу "від кожного - за здібностями,