Військова терапія

Дослідження кістковомозкового пунктату з грудини при цих умовах опромінення виявляє пригнічення кровотворення.

Периферична кров, як правило, не змінюється, що пов’язано з компенсаторним посиленням кровотворення в неопромінених ділянках кісткового мозку.

Ступінь тяжкості радіаційного нефриту та циститу залежить від об’єму ураженої частини нирок, сечового міхура і дози їх опромінення. Такі хворі скаржаться на головний біль, набряки. При обстеженні у них можна виявити артеріальну гіпертензію, затримку рідини, анемію, протеїнурію. Опромінені, які пережили гостру фазу радіаційного нефриту, в майбутньому потребують постійного лікування хронічної ниркової недостатності.

Інкорпорація ПЯП, не викликаючи кардинальних змін у перебігу гострих радіаційних уражень від зовнішнього рівномірного і нерівномірного опромінення, зумовлює вираженість і важкість віддалених наслідків.

Діагностика ГПХ від поєднаного опромінення

Аналіз анамнестичних даних проводиться з урахуванням особливостей бойової і радіаційної обстановки, умов життєдіяльності військ на радіоактивно зараженій місцевості. Його мета – з’ясувати умови і характер опромінення, ймовірні шляхи попадання в організм ПЯП, їх природу, наявність опромінень у минулому, преморбідний стан, перенесені захворювання тощо. Показники індивідуальних дозиметрів можуть лише використовуватись для орієнтовного, дуже приблизного визначення дози опромінення. Комплексна оцінка клініко-гематологічних показників як своєрідних біологічних дозиметрів дозволяє в більшості випадків достатньо точно відтворити умови зовнішнього опромінення, інкорпорацій і аплікацій ПЯП, значно покращити на етапах медичної евакуації діагностику тяжкості радіаційних уражень від поєднаного опромінення та дати можливість прогнозування їх перебігу.

Лікування гострої променевої хвороби

Лікування ГПХ у всіх випадках повинно бути комплексним, однак при його призначенні необхідно враховувати період і тяжкість захворювання. Для зняття загальної первинної реакції на опромінення застосовують протиблювотні засоби (дифенідол, етаперазин, атропін, аміназин, аерон). При розвитку гострої судинної недостатності патогенетично обгрунтованим є застосування адреноміметичних речовин (мезатон 1% – 2-4 мл, норадреналін 0, 2% – 1-2 мл, адреналін 0, 1% – 1 мл), аналептиків (кордіамін, кофеїн), трансфузій протишокових кровозамінників (поліглюкін), при явищах серцевої недостатності – строфантин, корглюкон. У перші години і дні після ураження особливо важливе значення має інтенсивна дезінтоксикаційна терапія: необхідно запобігти сенсибілізації організму і нормалізувати обмін речовин, насамперед водно-сольовий обмін, усунути гіпохлоремію і зневоднення. З метою десенсибілізації використовують антигістамінні препарати: димедрол, піпольфен, супрастин, діазолін тощо. Рекомендують вживання великої кількості рідини, введення дезінтоксикаційних кровозамінників (полівінол, реополюглюкін). Необхідно також призначати розчини глюкози.

У прихованому періоді, крім заходів дезінтоксикаційної терапії, хворим призначають вітаміни С, В1, В2, В6, А, Р, РР, седативні засоби. При надзвичайно тяжкому ступені (доза – понад 6 грей) і деяких випадках променевої хвороби ІІІ ступеня на 5-10 день після ураження може бути проведена трансплантація донорського кісткового мозку. Кількість введених клітин його повинна бути не меншою 10 млрд.

У період розпалу хвороби проводиться комплексна терапія з урахуванням клінічних проявів захворювання. Основу існуючих комплексів складають антибіотики, препарати крові, кровозамінники, вітаміни, деякі антигеморагічні засоби, гормональні та антигістамінні препарати. Важливе місце належить організації догляду за хворими і раціональному лікувальному харчуванню, при призначенні якого необхідно враховувати характер функціональних розладів травної системи, ступінь зниження апетиту, вираженість змін слизової оболонки порожнини рота, шлунка і кишечника, порушення обміну речовин і загальну інтоксикацію.

Для харчування хворих на променеву хворобу використовують дві основні дієти. Одна із них повинна відповідати загальному госпітальному столу, але містити додаткову кількість білків. Така дієта може бути призначена хворому в прихованому періоді, в періоді розпалу при відсутності виражених проявів стоматиту, гінгівіту і гастроентероколіту та в період відновлення. При розвитку виразково-некротичних змін слизової рота, шлунка і кишечника потрібно призначати зондовий стіл. Усім хворим у прихованому періоді й у період розпалу даються молочнокислі продукти, що сприяють нормалізації складу кишкової мікрофлори, пектинові речовини, які покращують процеси всмоктування і перистальтику.

Запобігання інфекційним ускладненням і їхнє лікування є важливою складовою частиною комплексної терапії. Вона включає заходи, що зменшують можливість екзогенного інфікування, антимікробні речовини і засоби, які підвищують імунну опірність організму.

При ІІ і ІІІ ступенях променевої хвороби перед початком і під час агранулоцитозу необхідно намагатися створити асептичний режим (розмежувати хворих, відокремити їх один від одного пластиковими перегородками висотою 2-3 м, проводити опромінення палат бактерицидними лампами. З метою підтримки асептичних умов у палатах медперсонал повинен захищати рот і ніс марлевими пов’язками або респіраторами, користуватись додатковими халатами і спеціальним взуттям, що знаходиться перед входом у палату на килимку, змоченому 1% розчином хлораміну. Важливими заходами запобігання інфекційним ускладненям агранулоцитарної природи є ретельний догляд за порожниною рота хворого (гігієнічна обробка розчинами антибіотиків) і максимальне зменшення парентеральних введень будь-яких препаратів.

Профілактику інфекційних ускладнень антибактеріальними препаратами починають при зниженні числа лейкоцитів в периферичній крові до 1•109 в 1 л. Однак, в умовах одноразового надання медичної допомоги великій кількості уражених проведення гематологічних аналізів може бути неможливим, тоді хворим на променеву хворобу тяжкого ступеня антибіотики призначають з початку другого, а при середньому ступені – з початку четвертого тижня після опромінення. Якщо виникають труднощі в діагностиці ступеня тяжкості променевої хвороби, а дозиметричні дані й відомості про склад крові відсутні, то антибіотики призначають при підвищенні температури тіла.

При проведенні антибактеріальної терапії, за можливістю, необхідно враховувати результати бактеріологічних посівів і визначення чутливості висіяної флори, використовувати антибіотики із широким спектром дії, здійснювати періодичну