Власність та управління

Не підлягає сумніву, що поняття власності виникло в людей у результаті виробництва матеріальних благ та їх привласнення. Поняття власності виникає там і тоді, де і коли виникає декілька самостійних, незалежних, економічно відособлених виробників, коли виникають між ними відносини з приводу привласнення своїх продуктів. [6, С. 52]

Отже, власність – це складна і багатогранна категорія, яка виражає всю сукупність суспільних відносин – економічних, соціальних, правових, політичних, національних, моральних, релігійних, тощо. Вона займає центральне місце в економічній системі, оскільки зумовлює спосіб поєднання робітника із засобами виробництва, мету функціонування і розвитку економічної системи, визначає соціальну структуру суспільства, характер стимулів трудової діяльності і спосіб розподілу результатів праці. (див. Додаток № 1)

Головною характеристикою власності є не річ і не відношення людей до речей, а те, ким і як привласнюється річ, як таке привласнення зачіпає інтереси інших людей. Відповідно, власність виражає відносини між людьми з приводу привласнення речей. Певна річ стає власністю, тобто економічною категорією, лише тоді, коли з приводу її привласнення люди вступають між собою в певні економічні відносини.

Інакше кажучи, соціально – економічна сутність власності розкривається і реалізується не в системі зв’язків «людина – річ», а в площині взаємодії «людина – людина» з приводу привласнення об’єктів власності.

Привласнення – процес, що виникає у результаті поєднання об’єкта і суб’єкта привласнення, тобто це конкретно – суспільний спосіб оволодіння річчю. Воно означає відношення суб’єкта до певних речей як до власних. Привласнення формує і виражає конкретну рису тієї або іншої форми власності та її видів. Відносити привласнення охоплюють весь відтворювальний процес – від виробництва до споживання. Вихідний момент привласнення є сфера виробництва. Саме тут створюється об’єкт власності і його вартість. Кому належить засоби виробництва, той і привласнює результат виробництва. Після цього процес привласнення продовжується через сфери розподілу і обміну, які виступають як вторинна і третинна форми привласнення. Головним об’єктом привласнення в економічній системі, який визначає її соціально – економічну форму, цілі й інтереси є привласнення засобів виробництва і його результатів. Варто зауважити що категорія «привласнення» породжує свій антипод – категорію «відчуження».

Відчуження – це позбавлення суб’єкта права на володіння, користування і розпорядження тим чи іншим об’єктом власності. Привласнення і відчуження парні категорії, які існують одночасно як єдність протилежностей. Привласнення певного об’єкта власності одним суб’єктом одночасно означає відчуження його від іншого суб’єкта. Якщо один суб’єкт заявив, що «це моє», це все одно, що він сказав іншим суб’єктам: «Це не ваше». Тому поряд з власником завжди присутній невласник. Отже, процес привласнення і відчуження – це дві діалектичні сторони відносин власності. Протиріччя в системі «привласнення – відчуження» є внутрішнім джерелом саморозвитку відносин власності. Саме в цьому полягає могутній позитивний заряд цього діалектичного зв’язку. [6, С. 54]

Таким чином, у найабстрактнішій формі власність постає як відносини між індивідами щодо відчуження-привласнення діяльності чи її результатів. Найбільш виразно власність як економічні відносини проявляється тоді, коли один індивід, відчужуючи, прибирає до рук плоди діяльності іншого. Таке відчуження може бути як відплатним, відшкодованим у результаті еквівалентного обміну результатами праці, так і безоплатним вилученням частини результатів діяльності (праці) одних на користь інших.

Так, у простому товарному виробництві при здійсненні еквівалентного обміну Т = Г = Т має місце відшкодоване відчуження: результат праці одного виробника вилучається з його володіння, тобто відчужується, і переходить у володіння іншого, тобто привласнюється іншим, і навпаки. Коли ж продукт праці (чи його частина) безпосереднього виробника вилучається з його володіння безоплатно на користь володаря (рабовласника, феодала, сучасного власника умов виробництва), то таке відчуження набуває соціально-економічної форми експлуатації чужої праці. Із цього виходить, що процес відчуження-привласнення лежить в основі відносин власності.

Відносини власності утворюють певну систему, що містить у собі три види відносин. (див. Додаток № 2)

відносини з приводу привласнення об’єктів власності;

відносини з приводу економічних форм реалізації об’єктів власності

(тобто одержання від них доходу) ;

відносини з приводу господарського використання об’єктів власності.

Власник може сам використовувати свій об’єкт власності в господарських

цілях. У такому випадку він одночасно виступає у двох іпостасях: як власник і як господарський суб’єкт. Нині, коли виробництво надзвичайно ускладнилось і набуло значного суспільного характеру, головною особою господарського життя стає не власник, а суб’єкт, який використовує для виробництва чужу власність на правах оренди, лізингу, концесії, кредиту. Таким чином, з’являється два суб’єкти: суб’єкт – власник і господарюючий суб’єкт, які розподіляють повноваження та функції. [6, С. 57]

Відносини власності, як видно, виникають лише за наявності принаймні двох суб’єктів. Славнозвісний Робінзон Крузо не був власником, хоч мав певні речі у своєму вжитку, бо ні з ким було вступати у відносини їх відчуження. І коли випадок послав йому П’ятницю, він чинить просто: позбавляє П’ятницю прав економічної відособленості та юридичної самостійності, роблячи