Внутрішньосудинне лазерне опромінення крові та ентеросорбція у комплексному лікуванні уросепсису

Піонефроз 3 6, 2 3, 4 5 5, 8 2, 5 >0, 05

Нагноєння кісти нирки 1 2, 1 2, 1 3 3, 5 1, 9 >0, 05

Паранефрит 4 8, 3 3, 9 7 8, 1 2, 9 >0, 05

Доброякісна гіперплазія 3 6, 2 3, 4 5 5, 8 2, 5 >0, 05

Рак простати 1 2, 1 2, 1 3 3, 5 1, 9 >0, 05

Уретральна лихоманка 2 4, 2 2, 8 5 5, 8 2, 5 >0, 05

Орхоепідидиміти 4 6, 2 3, 4 7 8, 1 2, 9 >0, 05

Разом 48 100, 0 86 100, 0

 

Як видно із таблиці 2, групи спостереження підібрані вірно і статистично не відрізняються між собою за такою головною ознакою, як причина виникнення уросепсису. Провідне місце серед них належить сечокам’яній хворобі та гострому пієлонефриту. На їх долю припадає більша половина випадків. Слід також виділити як причину уросепсису паранефрит. На решту припадає від 2, 0 до 6, 2%.

Подальший аналіз підтверджує, що і за характером медичної допомоги групи були ідентичні. Так, консервативне лікування одержали 37, 5 ± 6, 9% хворих першої групи та 31, 4 ± 5, 0% – другої (р > 0, 05) ; оперативне – відповідно 62, 5 ± 6, 9 і 68, 5 ± 5, 0% (р > 0, 05).

В таблиці 3 подано перелік операцій, що були виконані хворим на уросепсис в залежності від груп спостереження.

 

Таблиця 3

Структура оперативних втручань під час надання допомоги хворим І та ІІ групи хворих на уросепсис

Види операцій І група ІІ група р

абс. % - абс. % -

Нефректомія 10 33, 3 8, 6 21 35, 6 6, 2 >0, 05

Пієло- та нефролітотомія 11 36, 7 8, 8 18 30, 5 6, 0 >0, 05

Декапсуляція нирки з розрізанням гнояків 3 10, 0 5, 5 7 11, 9 4, 3 >0, 05

Простатектомія 3 10, 0 5, 5 5 8, 4 3, 6 >0, 05

Орхоепідидидектомія 1 3, 3 3, 0 3 5, 1 2, 9 >0, 05

Розкриття та дренування кіст нирки 1 3, 3 3, 0 3 5, 1 2, 9 >0, 05

Епіцистостомія 1 3, 3 3, 0 2 3, 4 2, 3 >0, 05

Всього 30 100, 0 59 100, 0

 

Як видно, найчастіше виконувались пієло- та нефролітотомія, нефректомія, що логічно узгоджується із причинами уросепсису. На їх долю припадало в І та ІІ групах відповідно 36, 7 ± 8, 8% та 30, 5 ± 6, 0% і 33, 3 ± 8, 6% та 35, 6 + 6, 2% випадків (р > 0, 05). Наступні два місця припадали на декапсуляцію нирки із розкриттям гнояків та простатектомію; частка таких випадків становила по групах відповідно 10, 0 + 5, 5% та 11, 9 ± 4, 3% і 10, 0 ± 5, 5% та 8, 4 ± 3, 6% (р > 0, 05).

Таким чином, за головними критеріями розподілу порівнювальні групи, а саме І-а, контрольна, та ІІ-а, основна, були ідентичними, що в подальшому обумовлює вірогідність висновків за результатами досліджень.

Підкреслимо, що хворим ІІ-ої (основної) групи, на відміну від першої, разом з традиційним лікуванням призначались ВЛОК та ентеросорбція.

Під традиційним лікуванням мається на увазі дотримання загальноприйнятих, визначених і широко відомих у клінічній практиці принципів ліквідації гострих гнійно-запальних процесів. Це застосування антибактеріальної, детоксикаційної терапії, призначення інгібіторів протеаз, загальноукріпляючі заходи, а також, при необхідності, хірургічне втручання.

Всім хворим призначали антибіотики із врахуванням виду збудника та його чутливості до них. Реакція протеолізу є патофізіологічною основою септичних процесів, тому обґрунтоване застосування гордоксу, контрікалу.

У ранній фазі генералізації інфекції найбільш ефективним було призначення гамма-глобуліну. Широко використовували дієтотерапію, вітамінотерапію тощо.

В аспекті спрямованості роботи окремо наголосимо на методичних особливостях проведення внутрішньовенного опромінення крові. Його здійснювали через багатоволоконний світловод гелій-неоновим лазером (ГНЛ – 1). Вихідна потужність на торці світловоду становила 0, 005 – 0, 007 Вт. Маніпуляція проводилась щодня по 30 – 40 хв. ; всього 5 – 10 сеансів на курс лікування. Світловоди використовували за принципом “кожному хворому – індивідуальний світловод“. Стерилізували світловоди згідно з правилами стерилізації оптичних інструментів, які регламентовані відповідним наказом МОЗ України.

ВЛОК використовували з перших днів лікування. Для введення багато-волоконного світогляду в судинне русло застосовувались такі доступи:

після пункції поверхневої вени (частіше v. cubitalis) світловод вводили через канал голки на глибину 2 – 3 см, проштовхуючи його і втягуючи голку. Світловод фіксували до шкіри лейкопластиром;

у випадках наявності постійного катетера, його використовували для проведення світловоду.

Ентеросорбцію проводили сорбентом КАВ (кісточкове активоване вугілля) по 5 – 7 г та “Сорбогель” по 25 г тричі в день за 1 – 1, 5 години до їжі і прийому ліків протягом 10