Внутрішньосудинне лазерне опромінення крові та ентеросорбція у комплексному лікуванні уросепсису

Величини показників приведені у загальноприйнятих одиницях, системи СВ (системи вимірювання). Отримані цифрові дані оброблені методом варіаційної статистики. Достовірність різниці між середніми показниками у групах порівняння визначали за критерієм Ст’юдента. Для визначення довірчого інтервалу при середній статистичній обробці використовували дворазову середню помилку. Розрахунки проводились з використанням ПК Celeron-800ММХ/256 Мb/10, 2 Gb HDD/42-x CD-ROM/3, 5 FDD/15’ LR Samsung.

 

 

Вплив ВЛОК та ентеросорбції на процеси вільного радикального окислення у хворих на уросепсис.

За результатами співставлення показників каталазного індексу можна стверджувати, що у хворих на уросепсис (тобто у пацієнтів обох груп спостереження) їх величини вірогідно нижчі за норму, при відсутності різниці між показниками І та ІІ груп хворих до лікування. Конкретні величини відповідно становлять 2, 78 ± 0, 15 та 2, 69 ± 0, 16 при нормі 3, 51 ± 0, 12.

Проведене традиційне лікування без застосування ентеросорбції і ВЛОК на 10 – 12 добу призвело до незначної активізації каталазного індексу (на 7, 1%) від вихідних даних. У той же самий час комплексне лікування хворих на уросепсис із застосуванням ВЛОК і ентеросорбції (ІІ група хворих) забезпечило його зростання на 29, 7%, в результаті чого показники каталазного індексу у цих хворих наближались до норми. В середньому вони стали дорівнювати 3, 49 ± 0, 13, що вірогідно відрізняє їх від подібних до лікування.

Подібні тенденції спостерігались при вивченні активності супероксиддисмутази (СОД). До лікування у хворих І та ІІ груп величини цього показника були вірогідно нижчими за норму (відповідно 9, 89 ± 0, 92 та 10, 02 ± 0, 75 при нормі 16, 05 ± 0, 78 ум. Од. /г. гемоглобіну), тоді як між групами практично не відрізнялись. Лікування позитивно відбилося на динаміці показника в обох групах хворих. Проте, при традиційному лікуванні вона була менш інтенсивною і в результаті його значення стало перевищувати те, що було до лікування тільки на 13, 4%. Ефективність запропонованої методики підтверджується суттєвими змінами показника, усереднена величина якого зросла на 40, 9% і практично наблизилась до норми.

Таким чином, у хворих І групи, незважаючи на проведене лікування, активність антиоксидантних систем за такими критеріями як каталазний індекс та активність СОД протягом перших 10 – 12 днів зросла незначно, що може свідчити про збереження напруження антиоксидантного статусу організму.

Водночас застосування в комплексному лікуванні ВЛОК та ентеросорбції приводило до швидкого підвищення зазначених показників і впродовж цього ж періоду лікування їх величини наближалися до нормальних значень.

Одним з важливих показників окислювально-відновних процесів є дані загального і відновленого глутатіону. У хворих на уросепсис кожний з цих показників був вірогідно нижчим за норму, при цьому більш суттєве зниження стосувалось відновленого глутатіону, а саме: у І групі – на 35, 6%, у ІІ групі – на 34, 7%, тоді як величини загального глутатіону були меншими на 28, 2% та 25% відповідно. Відмітимо, що в І та ІІ групах спостереження значення обох показників були близькі між собою. Зазначене відповідним чином відбилося і на отриманому ефекті лікування. Позитивною динамікою на нього скоріше реагував показник загального глутатіону. Друга особливість залежала від тактики лікування. Комплексна терапія із застосуванням ВЛОК та ентеросорбції забезпечувала кращі результати змін показників як загального, так і відновленого глутатіону. Проте, якщо величина першого показника зросла в середньому до 355, 16-17, 88 мл/л при нормі 379, 12 ± 19, 56 (р  0, 05) і практично наблизилась до неї, то відновленого глутатіону – до 289, 78 ± 14, 21 при нормі 314, 08 ± 16, 45 мл/л (р > 0, 05) і залишалась значно нижче від неї.

Визначення вмісту гідроперекисів показало їх різке зростання у хворих як І, так і ІІ групи до лікування (відповідно на 221, 6% та 224, 5%). Під впливом лікування цей показник зменшився на 25, 2%, комплексного – на 50%, однак вони ще залишилися вищими від норми.

Аналогічними були зміни і малонового діальдегіду. Його вихідні дані були на 17, 6% вищими від норми у хворих І групи і на 18, 7% – у хворих ІІ групи. Лікування традиційними методами сприяло зменшенню показника на 9, 1%, комплексним – на 40%.

Проведені дослідження свідчать, що у хворих на уросепсис наростає депресія як клітинних, так і гуморальних факторів антиоксидантного захисту. На її фоні у ранні строки захворювання активізуються процеси вільного радикального окислення, що підтверджується підвищенням рівня гідроперекисів і малонового діальдегіду.

Незважаючи на проведення адекватного консервативно-оперативного лікування хворих на уросепсис, на 10 – 12-у добу активність показників антиоксидантного захисту залишається зниженою, а процесів ВРО – високою в порівнянні з нормою. Співставлення клінічних проявів захворювання і показників процесів вільного радикального окислення свідчать, що навіть при клінічній стабільності нормалізації процесів ВРО не настає. Отримані результати свідчать про значимість процесів ВРО у формуванні синдрому ендотоксикозу при уросепсисі і дозволяють припустити можливість розвитку несприятливих як найближчих, так і віддалених результатів.

Таким чином, дослідження