Внутрішньосудинне лазерне опромінення крові та ентеросорбція у комплексному лікуванні уросепсису

Клініко-імунологічні ефекти ВЛОК та ентеросорбції у хворих на уросепсис 

Отримані дані по вивченню імунної системи показали, що в усіх хворих до лікування відмічається вірогідне зниження показників, що характеризують стан фагоцитарної ланки імунітету – активність лізоциму, фагоцитарна активність та індекс, відсоток завершеності фагоцитозу. Якщо при лікуванні ці показники у хворих І групи змінювались не суттєво, то у пацієнтів, що отримали запропоновану нами схему, спостерігалось їх достовірне покращення.

Так в результаті комплексного лікування уросепсису у хворих ІІ групи відмічалось значне зростання фагоцитарної активності (на 17, 1%) ; вона стала дорівнювати 67, 24 ± 2, 04% і вірогідно відрізнятись від значення показника до лікування. На відміну від цього, традиційне лікування було неспроможне позитивно вплинути на аналізуємий параметр і його значення продовжувало зменшуватись. Фагоцитарний індекс був зменшений на 26, 1% у хворих І групи і на 34, 2% – ІІ групи. Лікування уросепсису призвело до його зростання у І групі на 5, 7% (р > 0, 05), у ІІ групі – на 14, 8% (р < 0, 05). Показник завершеності фагоцитозу (ПЗФ) до лікування у хворих І групи був нижчим від норми на 18%, а у хворих ІІ групи – на 19, 1%. Лікування хворих І групи призвело до зростання відсотку завершеності фагоцитозу на 3, 9% (р > 0, 05), а хворих ІІ групи – на 12, 7% (р < 0, 05). Показник реакції гальмування міграції лімфоцитів (РГМЛ) на початку лікування у хворих І групи був нижчим від норми на 22, 3%, у хворих ІІ групи – на 24, 8%. Лікування за вищенаведеними схемами призвело до підвищення РГМЛ у хворих І групи на 14, 4% (р > 0, 05), а у хворих ІІ групи – на 24, 6% (р < 0, 05).

Вивчення циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) показало їх значне зростання у хворих на уросепсис: так, у І групі воно склало 105, 6%, у ІІ групі – 107, 5% вище норми. Проведене лікування призвело до достовірного зниження цих показників у хворих як І, так і ІІ групи, що дозволило зрівняти цей показник з нормою.

У хворих відмічені суттєві порушення клітинної ланки імунітету. Зокрема була знижена кількість Т-загальних лімфоцитів на 9-13, 4% по групам спостереження, Т-активних лімфоцитів у хворих першої групи – на 22, 3%, другої групи – на 24% (р< 0, 05). У хворих достовірно знижений рівень Т-хелперів та імунорегуляторний індекс Тх: Тс. Зниження В-лімфоцитів не достовірне.

Проведене традиційне лікування не змінювало показники клітинної ланки імунітету, тоді як в комплексі з використанням ВЛОК та ентеросорбції забезпечувало достовірне підвищення Т-теофілінрезистентних клітин (хелперів) та зростання імунорегуляторного індексу від 1, 08 ± 0, 15 до 1, 50 ± 0, 13 (р < 0, 05) хоча і не до рівня норми (2, 21 ± 0, 16).

Таким чином, у хворих на уросепсис у ранні строки на тлі знижених показників фагоцитарної ланки розвивається порушення клітинного імунітету, яке проявляється в зниженні кількості Т-загальних лімфоцитів, достовірному зниженні кількості Т-активних лімфоцитів, Т-хелперів та імунорегуляторного індексу. Вказані негативні зміни, незважаючи на адекватне лікування, зберігаються протягом 10-12 і більше днів. Застосування ВЛОК і ентеросорбції в комплексній терапії сприяє більш швидкій нормалізації показників активності фагоцитарної ланки та клітинного імунітету. Механізм імуномодулюючої дії цих методів потребує подальшого вивчення. Однак можна припустити, що у випадках застосування ВЛОК і ентеросорбції імунокоригуючий ефект досягається за рахунок загальнодетоксикаційної і загальностимулюючої дії.

Вплив ВЛОК та ентеросорбції на функціональний стан печінки у хворих на уросепсис

Відоме положення, що уросепсис негативно відбивається на функціональному стані печінки, використовували як один із критеріїв оцінки ефективності запропонованого методу лікування. Для того вивчали параметри, які прийняті за основу при визначенні ступеня органної недостатності, у хворих до та після лікування, порівнюючи результати традиційного та комплексного, коли перший доповнювався ВЛОК та ентеросорбцією. До них відносились: період напіввиведення уєвідину, печінковий кровообіг, відносний печінковий кліренс, активність аланінамінотрансферази (АЛТ), активність аспартатамінотрансферази (АСТ), гуаназа крові, загальний білок, альбумін плазми, альбумін-глобуліновий індекс (А/Г).

Отримані результати підтверджують порушення функції печінки у хворих на уросепсис. А практично відсутня різниця значень усіх показників у хворих І та ІІ груп підтверджує їх ідентичність за станом вираженості патологічного процесу. Зокрема, коливання між групами вихідних значень показників становив лише 1, 7-11, 0%. Тому характер інтенсивності зміни показників після того чи іншого методу лікування є вірогідним критерієм його ефективності.

Результати проведеного аналізу узгоджуються також із існуючою точкою зору стосовно інформативності показників. Найбільш чутливими та значущими при вивченні функціонального стану печінки слід вважати рівень гуанази крові, активність АЛС та АСТ, період напіввиведення уєвідину та відносний печінковий кліренс. Їх величини у хворих на уросепсис у 1, 6-4 рази перевищують подібні у практично здорових осіб. Решта – більша за норму в 1-1, 3 рази.

Щодо порівняльного аналізу показників після лікування в групах спостереження, то його результати свідчать, що за